Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: РОМАН МОХНЯК
- Перегляди: 70
Славний воїн гідного роду, надійний, як міцна броня
(вшановуємо 40-річного Романа Мохняка, головного сержанта, командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти «Рубак» 105-ої окремої бригади Тероборони).
До війни чоловік цікавився історією рідного краю, колекціонував монети, був добрим та успішним працівником Тисменицької міської ради. На фронті в одному з боїв, прикриваючи своїм тілом побратима, отримав важке поранення, від якого згодом помер.
Народився майбутній Герой у селі Підпечери. Був найстаршим у родині, дбайливим братом для двох сестер. «Ромчик з дитинства був цілеспрямований. У школі любив математику. Легко розв’язував складні задачі, багато читав, цікавився роботою на комп’ютері,- згадує молодша сестра Тетяна Мохняк. — Тому часто допомагав нам з домашніми завданнями. Тобто братик, як в дитинстві, так і згодом був нашою міцною сильною опорою». Роман багато читав, був активним футбольним уболівальником, відвідав десятки матчів футбольної команди «Прикарпаття», на які брав із собою сестер. Кожен матч Роман детально аналізував, робив спортивні прогнози на майбутні ігри та збирав буклети з матчів провідних українських та європейських команд. Удома допомагав матері та сестрам.
У старших класах хлопець поглиблено вивчав основи права та історію. Останнє зацікавлення не випадкове. За словами матері захисника, Марії Мохняк, її батько був воїном УПА. Роман, детально вивчивши архіви, знайшов матеріали про свого діда Василя Бобика («Гордого»). Воював і прадід Романа Мохняка. Хлопець дуже пишався героїчними родичами. Згодом, коли йшов на війну, то згадував діда і прадіда, які воювали за волю України. «Я теж буду як вони і захищатиму вас»,- казав рідним. Після 9 класу навчався в Івано-Франківському обласному ліцеї для обдарованих дітей з сільської місцевості. Мати бачила, що Роман знає закони, тому хотіла, аби він став юристом. Та її син вирішив стати інформатиком. Сам вступив на державну форму навчання в Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Під час навчання мав дуже багато друзів. Із батьком і дядьком став колекціонером монет. Мав металошукач, з яким ходив лісом і дуже радів, коли щось знаходив.
Студентом Роман Мохняк брав активну участь у Помаранчевій революції, довго був у Києві, радів, що перемогли демократичні сили. Надалі був членом виборчої комісії, їздив у Краматорськ. Після закінчення університету три роки працював вчителем інформатики у селі Угринів. Учні його поважали та любили. «Роман майже не готувався до уроків, та завжди їх проводив на високому рівні»,- каже середульша сестра Любов Гаврилюк. – Надалі брат хотів чогось більшого, хотів розвиватися, як інформатик, застосовувати свої знання на практиці. Отож пішов працювати спершу в податкову інспекцію в місті Тисмениця». З 2010-го року був головним спеціалістом районного Центру соціальних служб для дітей, сім’ ї та молоді, далі трудився в Тисменицькій міській раді. Остання посада – заступник начальника відділу загальної та організаційної роботи. «Брат дуже сумлінно працював. Перед сесіями та засіданнями міськвиконкому до ночі готував різні документи, аби все було в порядку, бо Ромчик ніколи не робив щось абияк. До речі, з 2015 року він був депутатом Тисменицької райради. Він ніколи не шукав вигоди, не вимагав вдячності, завжди був готовий допомогти в будь-якій ситуації»,- мовить сестра Люба.
Родинне життя Романа не склалося, та чоловік дбав і сильно любив доньку Валерію, яка стала сенсом його буття. Він радів і пишався кожним її успіхом та здобутком, всіляко підтримував, почав будувати для неї хату, мріяв, аби дівчинка отримала добру освіту. Зараз доньці 16, вона з мамою живе за кордоном. У числі перших мітингувальників Роман Мохняк поїхав у Київ на Революцію Гідності. Мамі про поїздку нічого не казав, зателефонував вже зі столиці, заспокоював, що просто стоїть на Майдані. Сам же підносив коктейлі Молотова та йшов на штурм будівель. У перші дні повномасштабного вторгенння хотів іти воювати, та залишився на роботі, де був потрібний, як добрий фахівець. Чоловік мав бронь, волонтерив і міг не йти на війну, проте… Його рішення стати солдатом було осмислене. Вочевидь, він давно про це думав.
1 березня 2024-го Роман Мохняк добровільно зголосився до військкомату. Служив у 105-ій окремій бригаді територіальної оборони. Мав позивний «Ромашка», який отримав від свого імені та за велику доброту. Воював на Сумщині, Харківщині. Щодня зранку та ввечері розмовляв з родичами, та ніколи не розповідав, де та як воює. Говорили більше про справи родинні. Роман Мохняк служив командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Як головний сержант, важливі рішення обговорював із досвідченими побратимами, був спокійним, серйозним і надійним, як міцна броня. Його група щоразу мала високо результативні бойові виїзди. Наприкінці грудня 2024-го востаннє приїхав додому у відпустку. Рідні кажуть, що був втомлений, мало розмовляв, хотів багато відпочивати.
1 січня 2025-го мама провела сина на потяг до Харкова. Жінка тривожилася, але трималася, не плакала. На превеликий жаль, мамине серце відчувало біду… 16 квітня 2025 року в районі села Шевченкове Охтирського району Сумської області, на другий день виходу на позиції по українських бійцях «запрацювала» російська артилерія. У бліндаж, де був Роман, почали залітати ворожі дрони. Романа вдарило в спину. Бронежилет розірвало на дрібні частинки. У цей момент він закрив собою 20-річного побратима. Той згодом отямився і побачив, що головний сержант Мохняк важко поранений та слабо каже: «Хлопці, я помираю». Згодом командир на спині виніс воїна з бліндажа. Коли рідні Героя дізналися, що трапилося, почали активно шукати його. Знайшли в одній із лікарень Харкова. Сестра Тетяна згадує, що коли приїхала до брата, то в нього унаслідок поранення стався інсульт. Були уражені частини мозку, що відповідають за мову та ковтання. Та все ж Роман намагався говорити, піднімав руку, у нього вирвалося тихе: «Ма-ма», бо він дуже хвилювався за неньку.
Коли військового перевели до Києва, його стан погіршився. Сестра Тетяна постійно була поруч, тримала за руку і розповідала про те, що зараз діється у них удома, обнадіювала Романа, що він незабаром одужає та поїде у рідне село. Не судилося…. 28 квітня 2025 року cерце головного сержанта Мохняка зупинилося… Похований у селі Підпечери. Нагороджений відзнакою Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та відзнакою голови Івано-Франківської міської ради «За честь і звитягу». На фасаді адмінбудівлі Тисменицької міської ради відкрито анотаційну дошку Герою.
Календар новин
Січень 2026 |
|
|