Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: КОСТЯНТИН ДАНІЛЬЧЕНКО
- Перегляди: 238
Шлях, який обрала мужність(Слово шани 45-річному бійцю Костянтину Данільченку)
Його історія — це історія людини, яка ніколи не шукала легких шляхів. Сирітське дитинство, переїзд із рідного Лисичанська, важка праця, а згодом — добровільний вибір стати на захист України. Життя бійця стало прикладом незламності, мужності та вірності своїй державі.
Народився Костянтин Данільченко 25 травня 1978 року в місті Лисичанську Луганської області. «Доля його з перших років була непростою. Так трапилося, що Костя виховувався у дитячому будинку, згодом його всиновили дядько Микола та тітка Раїса, — розповідає Микола Калінін, побратим бійця. — Прийомна мати працювала медсестрою. Возила Костю по багатьох курортах. Батько трудився на шахті. На жаль, батьків уже немає».
Із Костянтином Микола Калінін познайомився під час навчання в професійному будівельному ліцеї № 2. Костя навчався на підземного електрослюсаря та машиніста електровоза. Був добрим, чуйним, відповідальним, надійним другом, любив тварин, часто годував і піклувався про безпритульних собак, залюбки рибалив, займався спортом. Десять років Костянтин був гравцем лисичанського футбольного клубу. Після закінчення ліцею став працювати на шахті.
Під час тимчасової окупації Лисичанська у 2014 році виїхав на підконтрольну Україні територію. Жив у кількох областях, зокрема на Івано-Франківщині. Тут зупинився у Тисмениці, де жила мати його знайомого. «Природа та люди Івано-Франківщини йому дуже до душі припали, і Костя хотів купити тут будинок», — каже побратим. Костянтин зайнявся бізнесом: возив із Лисичанська скло та вугілля і продавав їх на Прикарпатті. Згодом чоловік поїхав у Чорнобиль, працював у фірмах «Моноліт», «Укртрансбуд», а згодом — у Державному агентстві України з управління зоною відчуження, був працівником з благоустрою шляхової дільниці транспортного цеху. Брав участь у будівництві Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.
9 березня 2022 року Костянтин, попри те, що не мав жодного військового досвіду та мав проблеми із зором, добровільно пішов захищати Україну. «На навчаннях ми були у Старичах на Львівщині. Тоді потрапили під обстріл, — продовжує Микола Калінін, який був із побратимом від перших днів великої війни. — 13 березня 2022 року ворожі війська випустили понад 30 ракет. Там тоді загинули 35 людей, а ще понад 130 зазнали поранень. Нам із Костею пощастило — не зачепило». 24 березня друзі вже воювали на Донецькому напрямку. На фронті чоловік отримав позивний «Мобі» — на честь книги американського письменника Германа Мелвілла «Мобі Дік, або Білий кит», яку дуже любив.
Костянтин Данільченко служив помічником кулеметника у 90-му батальйоні 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади десантно-штурмових військ. Був відповідальним, підтримував і допомагав побратимам. На жаль, воював чоловік недовго. 1 червня 2022 року боєць після сутички з диверсійно-розвідувальною групою ворога потрапив у полон біля села Богородичного на Донеччині. У неволі захисник не втрачав надії повернутися додому. Знав, що на нього чекає багато друзів. 24 січня 2024 року Костянтин Данільченко загинув поблизу села Яблуново Бєлгородської області внаслідок авіакатастрофи літака Іл-76, на якому перевозили українських військовополонених для обміну. Ідентифікувати тіло Героя вдалося лише у 2026 році. Поховали бійця у Тисмениці.
Наше місто стало для воїна рідним, а він назавжди став частиною історії нашої громади. Пам'ятаємо його як людину великого серця, яка не залишилася осторонь у найважчий для країни час.
Календар новин
Серпень 2026 |
|
|