Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: РОМАН СТЕФАНКІВ
- Перегляди: 22
З дитинства мріяв стати військовим(згадка про 36-річного воїна Романа Стефанківа зі Старих Кривотул)
Він не здійснив усіх своїх мрій, можливо, не встиг сказати всіх важливих слів, але виконав свій найголовніший обов’язок – став на захист України та залишився вірним їй до останнього подиху.
Роман Стефанків народився 16 червня 1989 року в робітничій родині у селі Старі Кривотули. Мав молодшого на п’ять років брата Івана. З перших років життя був допитливим, щирим та розумним. Любив домашніх тварин, швидко навчився готувати та завжди допомагав матері.
У нього був вівчарка Рекс, якого він придбав. Чотирилапий став його другом та улюбленцем, — каже мати. — А ще, пригадую його смачні страви, які він залюбки готував для нас, свого сина, друзів та побратимів. Таких смачних дерунів, як умів приготувати Ромчик, вже ніхто нам не приготує».
У школі Роман навчався добре, мав багато друзів і користувався повагою серед однолітків. У доволі юному віці хлопець визначив свій життєвий шлях. «Після сьомого класу син сказав нам із батьком, що хоче стати військовим і захищати Україну. Ми підтримали його вибір. Тоді ніхто не міг уявити, що колись йому доведеться віддати за Батьківщину найдорожче — власне життя», — розповідає мама. Роман Стефанків впевнено йшов до своєї мети і став курсантом Богородчанського військового ліцею. Там йому довелося швидко подорослішати, і в юному віці жити за чітким розкладом та дотримуватися військової дисципліни. Щоправда, мрію стати кадровим військовим перекреслила хвороба. Романові довелося покинути ліцей та продовжити навчання у школі.
«Ромчик любив слухати музику, писав вірші, мав велику колекцію касет та дисків, якими радо обмінювався з друзями, — мовить мама Героя. — Захоплення музикою в сина було настільки великим, що він організував концерт у нашому сільському будинку культури, на який приїхали десятки виконавців реп-музики із кількох областей». Після закінчення школи юнак продовжив навчання в Івано-Франківську, в Західноукраїнському економіко-правничому університеті, обравши спеціальність «Туризм», бо ще й любив подорожі та вмів бачити цікаве там, де інші проходили повз. Під час навчання Роман зібрав своїх одногрупників та привіз у рідне село, показав їм закинуті шахти, які є біля Старих Кривотул, і навіть територію старого колгоспу. Про все розповідав так натхненно і цікаво, що вийшла чудова екскурсія.
Та за фахом, молодий чоловік, не працював. Він став їздити за кордон. Трудився на складах у Польщі та в Чехії. Там знайшов багато нових друзів та знайомих. Роботодавці поважали і цінували працьовитого українця. Йому пропонували залишитися у Європі та будувати своє життя. Та Роман казав, що лише в рідній стороні він почувається добре, вільно і щасливо. Найбільшою цінністю для чоловіка була родина. Він дуже любив свого сина Давида, і завжди знаходив час для близьких. Коли розпочалася велика війна, Роман був за кордоном, але повернувся додому. Певний час ще працював в Івано-Франківську. З квітня 2024 року став на захист рідної землі.
Після навчань на Львівщині воював на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках. Служив солдатом-механіком у 44-й окремій механізованій бригаді. Був військовослужбовцем 2-го відділення обслуговування та ремонту радіоелектронного обладнання взводу технічної радіоелектронної боротьби ремонтно-відновлювального батальйону. Побратими знали його за позивним «Стефа» – скороченням від прізвища. На фронті Роман зарекомендував себе як надійний товариш, мужній воїн і людина великого серця. Під час відпусток майже не розповідав про війну, беріг рідних від зайвих переживань. Більше спілкувався з батьком, аби мама не хвилювалася.
Не стало бійця 8 лютого 2026-го. Він загинув унаслідок артилерійського удару поблизу міста Костянтинівка на Донеччині. За день до трагедії воїн написав мамі, що він з побратимами буде переходити на іншу позицію та додав «Я тебе дуже-дуже люблю». Синові написав, щоби був чемним та слухався маму. Поховали Героя у рідному селі.
Календар новин
Червень 2026 |
|
|