Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ : ВІТАЛІЙ САПА
- Перегляди: 1886
«Я буду служити, бо в мене є діти»(згадуємо 41-річного тероборонівця, молодшого сержанта Віталія Сапу із села Одаї)
Віталій Сапа народився 17 квітня 1984 року в добрій християнській родині. Батько Василь працював слюсарем-сантехніком, мати Галина була акушеркою. Хлопчик мав молодшу на три роки сестру Надію. Батьки навчили дітей бути дружніми, поважати старших, жити за Божими законами. Дід по батькові, Йосип, народився у Франції і розповідав онукам багато цікавого. Віталій навчався у сільській школі, любив географію, хімію, фізику, українську літературу.
За словами пані Надії Джиган, сестри Героя, її брат ще й займався художньою самодіяльністю у школі та в будинку культури. Він співав, виконував гумористичні ролі у шкільних постановках, розповідав зі сцени смішні історії, умів копіювати відомих гумористів. Хлопця поважали та визнавали лідером діти й підлітки. Віталій залюбки допомагав батькам, любив косити, садити і майструвати щось власноруч. Умів Віталій ще й добре готувати, проте любив це робити на самоті. Він часто придумував власні рецепти та частував рідних смакотою.
Вагомим захопленням юнака став футбол. У сьомому класі Віталій сказав: «Буду відомим футболістом і добре зароблятиму». Хлопець часто виступав за футбольні команди різних сіл, брав участь у районних та обласних змаганнях. Після закінчення школи Віталій Сапа став студентом Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. «Брат отримав травму коліна і грати професійно не міг, та полишати спорт не хотів. Після закінчення першого курсу перекваліфікувався на тренера»,- каже пані Джиган. На навчальній практиці Віталій Сапа був у селі Марківці. У місцевій школі викладав фізкультуру та відкрив для себе світ педагогічної праці. За короткий час роботи він підготував учнів до участі у районних змаганнях.
Після закінчення коледжу перед юнаком був вибір: їхати на заробітки за кордон, йти працювати в школу або йти служити в армії. Віталій вибрав службу, яку проходив у спортивній роті військової частини 30007 Міністерства внутрішніх справ України. У 2005-му році у Віталія народилася донька Романія. Та подружнє життя з її матір'ю в чоловіка, на жаль, не склалося. Далі разом зі своїм батьком він поїхав на заробітки в Одесу, згодом трудився в Польщі та Чехії. Сестра каже, що Віталій хотів придбати окреме житло, габаритну машину та відкрити власну справу. Зокрема мріяв про власну станцію техобслуговування машин.
У Чехії чоловік познайомився з другою дружиною. У пари народилися син Денис та донька Данієла. Та життя і вдруге в чоловіка не склалося. У 2014-му році чоловік з батьком був у Києві на Майдані під час Революції Гідності. Згодом пішов добровольцем в АТО. Виконував бойові завдання на Луганському напрямку. Служив у військовій частині 4021, мав звання молодшого сержанта і став командиром розвідувального взводу. У 2016-му Віталій отримав осколкове поранення лівої частини обличчя, руки та контузію від розриву міни, через що мав ще й проблеми зі слухом. Лікувався у Харкові, Львові та Івано-Франківську. Після лікування займався волонтерством. За службу в АТО Вітлалій Сапа був нагороджений начальником Генерального штабу ЗСУ нагрудним знаком «Учасник бойових дій».
На початку повномасштабного вторгення Віталій Сапа хотів іти добровольцем, та через поранення в АТО/ООС йому ще дали трохи часу. Мобілізували чоловіка у червні 2023 року. Перед службою був з родиною на пікніку. На прохання племінників добре служити та бити ворогів, казав, що зробить усе можливе, аби його рідні і ще тисячі українців жили мирно і спокійно. Сестрі Віталій казав: «Я буду служити, бо в мене є діти». Молодший сержант Сапа служив розвідником у 102-ій бригаді Тероборони на Запорізькому напрямку. Під час служби був нагороджений «Нагрудним знаком Розвідки» та медаллю «Лицар бойового чину». За час служби Віталій знову отримав контузію. Лікувався у Запоріжжі та Житомирі. У жовтні 2024-го його перевели у мінометну батарею 107-мої бригади ТРО. Служив на Донецькому напрямку. Під час війни був нагороджений медалями «За сумлінну службу», «За оборону Торецька», «За оборону рідного краю» та іменним годинником Командувача Сил ТРО ЗСУ.
Загинув боєць 29 грудня 2025 року поблизу міста Костянтинівка на Донеччині під час виконання бойового завдання. За словами сестри воїна, за допомогою FPV-дрона на бліндаж вороги скинули невідому хімічну речовину. У той момент загинуло четверо бійців. Серед них був і Віталій. Кілька днів тіла Героїв не могли забрати через щільні обстріли, ще й повітрі залишалася хімічна речовина. Про загибель брата пані Надії сказали 3 січня 2026-го року, якраз на її день народження. Поховали Героя в рідному селі. «У мене друга хата від цвинтаря, тож тепер Віталій назавжди «мій сусід»,- сумно говорить Надія Джиган.
