Урядові сайти
Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВАСИЛЬ СТЕФІНКО
- Перегляди: 916
«Йду відстояти рідну землю. Якщо там не буде нас, то прийдуть вороги»(згадуємо 41-річного тероборонцівця Василя Стефінка з Тисмениці)
Він двічі ставав на захист України: спочатку у 2014 році, коли російська агресія лише набирала сили, а з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до війська. Для рідних Василь був люблячим сином, чоловіком і батьком, для друзів — надійним товаришем, а для побратимів — спокійним, витриманим і мужнім воїном із позивним «Тихий». Його життєвий шлях — це історія людини, яка з юності прагнула допомагати іншим.
Василь Стефінко народився 28 березня 1984 року в Тисмениці. У родині, крім нього, була молодша на чотири роки сестра Уляна. Брат і сестра зростали в атмосфері любові та взаємоповаги. Так склалося, що дітей мати Анна виховувала сама. Поруч були бабуся Розалія та Катерина, які допомагали родині. «Василько ріс доброю дитиною, допомагав мені прибирати в хаті, порядкувати на городі й на подвірї, — згадує мати Героя Ганна. — А ще змалечку мріяв стати військовим». Навчався хлопчик у Тисменицькій середній школі. Одним із його улюблених предметів була історія.
Після закінчення 11 класу, 15 травня 2002 року, юнака призвали на строкову військову службу. Він потрапив до десантно-штурмової військової частини, що дислокувалася у Хирові на Львівщині, де був розвідником-кулеметником, а пізніше служив водієм. Після армії працював охоронцем на одному з приватних підприємств в Івано-Франківську. У 2005 році здобув технічну освіту за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів». Проте працювати за фахом не став. У 2010 році Василь став водолазом у Регіональному командно-аварійному рятувальному центрі в Івано-Франківську. Він добре плавав і хотів допомагати людям. «Син добре вмів плавати і хотів рятувати тих, кому потрібна була допомога, — розповідає пані Анна. — Та й водолазом він став, думаю, невипадково. Ще в 13 років, Василько врятував життя дівчинці».
У 2009 році на одній із дискотек в Івано-Франківську Василь познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оксаною, яка родом із села Поплавники. «Я тоді із подругою прийшла на дискотеку. Василь теж був із другом. У перший день ми обмінялися номерами телефонів», — пригадує Оксана». Закохані зустрічалися чотири місяці. Пропозицію руки і серця Василь зробив Оксані просто на її роботі — у лікарні, де вона працювала медсестрою. У червні 2010 року вони розписалися в Тисмениці, а у вересні того ж року відгуляли невелике весілля в Галичі. У 2011 році в подружжя народилася донька Юлія, а у 2015-му — син Андрій. «Маю повний комплект дітей — хлопець та дівчинка», — жартома й радісно казав щасливий батько.
За словами дружини, Василь дуже любив проводити час із дітьми. Він усюди брав їх із собою, навчав читати українською та англійською, їздити на велосипеді, допомагати мамі по дому. Разом вони ходили на риболовлю. Василь також любив готувати для родини. Із особливим задоволенням готував шашлик, уху та смаженого коропа. Молода родина переїхала до придбаного приватного будинку в Маріямполі. Саме тут Василь мріяв створити затишний дім для дружини та дітей. «Василь дуже хотів великого собаку, з якого прагнув виростити справжнього охоронця дому й родини, — розповідає Оксана Стефінко. — У Коломиї він придбав добермана. Назвали його Акселем». Чотирилапий друг став справжнім членом родини. Василь ходив із ним полями, навчав різних команд. Узимку Акселя запрягали в санки, і він катав дітей. Коли після початку повномасштабного вторгнення Василь знову вирушив на фронт, хотів узяти собаку із собою. Та Аксель боявся пострілів, тому залишився вдома чекати господаря.
28 квітня 2014 року Василь Стефінко став до лав органів внутрішніх справ та виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС на Донеччині. Для людини, яка з дитинства мріяла про військову службу, він не міг залишатися осторонь, коли на Україну прийшла війна. «Йду відстояти рідну землю. Якщо там не буде нас, то прийдуть вороги», — сказав він тоді своїй дружині. У 2016 році чоловік продовжив службу за контрактом у Національній гвардії України. У 2019 році був звільнений у запас. Згодом поїхав за кордон на заробітки, де працював водієм-далекобійником. Повномасштабне вторгнення Росії застало Василя Стефінка у Франції. Та, почувши звістку про початок великої війни, він одразу вирішив повернутися в Україну і знову стати на її захист.
8 березня 2022 року ветеран АТО/ООС уже був у складі Збройних сил України. Певний час Василь перебував у Тисмениці. Згодом його у складі 75-го окремого батальйону військової частини А7127 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, направили на Гуляйполе Запорізької області. Василь служив водієм-механіком відділення технічного обслуговування автомобілів. У 2025 році його перевели до першого лінійного батальйону військової частини А7034, де він виконував обовязки стрільця, помічника гранатометника стрілецького відділення. На фронті Василь отримав позивний «Тихий». За спокій, витримку та врівноваженість. Саме ці риси особливо цінували його побратими. Попри небезпеку, воїн щодня намагався бути на звязку з рідними. «У нас була домовленість: щоранку він коротко казав, що живий-здоровий, а ввечері ми могли поговорити довше», — згадує дружина воїна». Це коротке щоденне «Все добре» стало для родини найдорожчими словами.
1 лютого 2026 року Василь Стефінко загинув від удару ворожого «шахеда» в районі населеного пункту Веселий Гай Запорізької області, виконуючи бойове завдання. Того дня він ще встиг поговорити з матірю. «Вони мали переїжджати на Херсонщину, і син сказав, що не має часу говорити, бо збирається в дорогу. Я була рада, що почула голос своєї дитини. На превеликий жаль, це були його останні слова, бо ввечері його душа відлетіла на небо. Про його загибель ми дізналися наступного дня, 2 лютого», — з великим сумом згадує мама Героя. Під час першого удару Василь ще встиг накласти собі турнікет на ноги. Та після другого удару врятувати мужнього воїна не вдалося. Поховали захисника в Маріямполі — селищі, яке він дуже любив і де був щасливим разом зі своєю дружиною та дітьми.
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», «За бойову звитягу», медалями «За оборону Гуляйполя», «За зразкову військову службу», «Незламним Героям російсько-української війни». Памятаємо Героя. Памятаємо, заради кого і заради чого він віддав своє життя!
Календар новин
Вересень 2026 |
|
|