«ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ»: РОМАН ВОЛКОВИЧ

Працю та світло, які погасила війна…

(миті спогадів про мужнього тероборонівця, 42-річного кулеметника Романа Волковича)

Народився майбутній Герой 12 серпня 1980 року в селі Чорнолізці, в родині бухгалтерки Марії та будівельника Теодора. Був наймолодшим сином в родині, мав двох сестер: Галину та Інну. Він дуже бажана та пізня дитина. Мати народила його в 41 рік. Хлопчик був дуже прив’язаний до неньки, тихим, спокійним і працьовитим. З дитинства допомагав батькам по господарству.

Недовго хлопець жив та навчався у місті Бровари, на Київщині. Там жили його сестри. Туди поїхали із Романом батьки. Після закінчення 9 класу навчався в Івано-франківському комерційному коледжі на програміста. На строковій армійській службі був у Керчі. Повернувшись додому, одружився. У нього народилася донька Юлія та син Роман. На жаль, родинне життя не склалося, і пара розлучилася. Чоловік їздив на закордонні заробітки, працював на будівництві та займався євроремонтами.

В Івано-Франківську Роман Волкович познайомився з Іриною, яка згодом стала його дружиною. Жінка згадує, що їй припала до душі весела вдача, легкість у спілкуванні, тепло та впевненість, які Роман випромінював. «Він умів все ремонтувати, готувати, заробляти — каже дружина захисника. — Уже як ми побралися, то чоловік завжди готував рибу і м'ясо». Пропозицію Роман робив за усіма правилами: пішов до батьків обраниці, попросив дозволу одружитися з їхньою донькою. Весілля було невеличке: для найближчих родичів та друзів.

У травні 2012 року в Ірини та Романа народилися донька Вікторія. Чоловік був присутній при пологах та перерізав пуповину. У серпні 2014-го народилася ще одна донька подружжя — Діана. Щаслива родина часто разом відпочивала: ходили на річку, дивилися фільми, їздили на дачу та в Чорнолізці. Старшій доньці батько допомагав готуватися до Першої Сповіді та Причастя, навчав молитов. Разом родина часто відвідувала в Івано-Франківську, де мешкали, Кафедральний Свято-Троїцький собор ПЦУ.

Перед повномасштабним вторгненням Роман Волкович працював муляром-штукатуром в одній із будівельних фірм в Івано-Франківську. У перші дні великої війни Роман Волкович облаштував для родини укриття. «Чоловік буквально рвався йти у військо, я просила його, аби ще був трохи удома з доньками, допоки я працювала»,-згадує дружина Героя. Аби потрапити у військо, Роман простояв цілий день у черзі, пішов додому переночувати, і наступного дня, ледь не вдосвіта, знову попрямував у військкомат.

Служив чоловік кулеметником у 78-му батальйоні 102-ої окремої бригади імені Дмитра Вітовського Сил територіальної оборони ЗСУ. На навчаннях був в Івано-Франківську. 23 квітня 2022 року Роман Волкович поїхав на Запорізький напрямок. Із фронту чоловік нечасто телефонував рідним, більше писав смс-повідомлення. Завжди запитував як там Ема, собака, яку чоловік взяв із притулку. А на фронті, біля Романа, в бліндажі, жила кішка, наче відчуваючи добро і чудове ставлення чоловіка до тварин.

Загинув Роман Волкович 17 квітня 2023 року у день 11-ої річниці з дня розпису. Пані Ірина розповідає, що чоловік телефонував їй десь об 11:00, казав, що буде відпочивати, бо увечері йде «на роботу». Трагедія сталася о 19:30, неподалік населеного пункту Дорожнянка Пологівського району Запорізької області. Роман з побратимами був у машині та наїхали на міну. Разом із воїном загинули ще двоє його побратимів. Про те, що трапилося, пані Ірина дізналася від знайомого Романа. Поховали воїна на Алеї героїв у селі Чукалівка біля Івано-Франківська. У Чорнолізцях на фасаді місцевого ліцею йому відкрито меморіальну дошку.