Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ
- Перегляди: 135
Жив із Богом для рідних та людей
(слово шани 51-річному штурмовикові Володимиру Яворському з Липівки)
Народився Володимир Яворський 20 квітня 1974 року в родині робітників івано-франківського заводу «Автоливмаш». Його дідусь та бабуся по материнській лінії ще дітьми були вивезені радянськими окупантами до Сибіру. У неволі вони виросли, зустрілися, одружилися, і в них народилася донька — мати майбутнього воїна. У родині, окрім Володі, зростав на 12 років молодший від нього брат Василь. З дитинства і до останніх днів життя старшого брата вони жили дуже дружньо, допомагали один одному. Навіть фах Яворські вибрали один: обоє братів стали водіями.
«У дитинстві Володя був жвавим хлопчиком, любив тварин, залюбки годував домашніх собак та котів, розводив кролів. Малим вдома був, як дорослий господар, ще й прищепив любов до чотирилапих і молодшому брату»,— розповідає Леся Мельничук, тітка Героя. У школі Володимир Яворський любив українську мову та літературу, читав багато книг, відвідував спортивні секції, допомагав батькам, цікавився різноманітною технікою. Після закінчення школи юнак навчався в івано-франківському ДОСААФ. Колись це була організація, що займалася навчанням водіїв та технічних спеціалістів.
Отримавши водійські права, Володимир пішов на строкову службу. Юнак потрапив до Івано-Франківська в роту супроводу вантажів. Розумний і розважливий солдат в армії отримав звання молодшого сержанта. Завершивши службу, Володимир пішов працювати водієм на «Автоливмаш», де вже трудився його батько. «На великих машинах брат їздив по всій країні. Йому довіряли і на роботі поважали», — додає брат Василь. Згодом чоловік аж 19 років був водієм міського маршрутного автобуса в Івано-Франківську. Власної сім’ї у Володимира Яворського не було. У хлопця рано помер батько. І він став годувальником родини, допомагав матері, брату, а згодом й племінникам. Чоловік став хресним батьком старшого братового сина Сергія. «Похресникові він купляв телефони, комп’ютер, велосипед, багато розмовляв з ним, вчив бути добрим, чесним, працьовитим»,—каже тітка Леся.— Дуже добрим був Володя, жив із Богом, для рідних та людей».
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Володимир і далі працював, мобілізували його в 2024-му. На навчаннях був у Делятині та Житомирі. Воювати довелося на Донеччині, в Авдіїївці у складі 71-ої окремої єгерської бригади. Це елітний підрозділ Десантно-штурмових військ ЗСУ, створений 7 березня 2022 року. Служив воїн гранатометником. Мав позивний «Лисий». Згодом Володимира Яворського відправили у Житомир навчатися. Після навчання отримав звання головного сержанта. Загинув боєць 5 червня 2025 року на Сумщині від удару керованої авіабомби під час виконання бойового завдання. Напередодні чоловік розмовляв із братом Василем, казав, що йде на позиції, і якщо від нього після п’яти днів не буде звістки, то нехай телефонує до командира. Телефонувати не довелося… Про загибель воїна повідомили спершу тітку. Поховали Героя у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Президента «За оборону України». На фасаді місцевого ліцею є пам’ятна дошка на честь Героя.
