Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ІВАН ЗАНИК
- Перегляди: 344
«Як треба, буду захищати Україну»…(згадка про 38-річного Івана Заника, сапера-Героя із села Красилівка)
Іван Заник народився 3 липня 1986 року в багатодітній родині Ольги та Михайла. Був четвертою дитиною в родині і першим хлопчиком. До його народження в сім’ї виростали три сестри: Мар’яна, Оксана, Леся. Батько майбутнього Героя був на сьомому небі від щастя, коли на світ з’явився син-спадкоємець.
Згодом чоловік став ще щасливішим, бо у нього народилися Михайло, Наталія, Галина та Віктор. Батько великої родини працював водієм у колгоспі, мати доглядала дітей. «Іванко був дуже доброю слухняною роботящою дитиною,— згадує мати воїна. – З перших років життя дуже любив домашніх тварин, часто приносив додому безпритульних котиків та собачок». Добросердечні батьки, в яких було багато дітей, приймали всіх.
У школі Іван Заник любив трудове навчання, згодом навички отримані вдома і в школі знадобилися на заробітках. Хлопець придивлявся і швидко вчився виконувати різні види робіт з будівництва та ремонтів. Також разом з братами та сестрами Іван їздив в село Виноград, в гості до бабусі по матері, яка у часи визвольної боротьби 1940-1950-их років була зв’язковою УПА. Хлопець уважно слухав розповіді рідної людини про одвічне протистояння між українцями та горе-сусідами з півночі та змахував непрохану сльозу, йому було шкода бабусі і мільйонів українців, які потерпали від росіян-загарбників.
Після закінчення 9 класу Іван поступив в Івано-франківське професійно-технічне училище №13 та здобув фах автослюсаря. Пані Ольга каже, що вибір професії її сина був чіткий та усвідомлений, бо Іван допомагав батькові ремонтувати автівки. Удома хлопець навчився і куховарити. А як після закінчення училища поїхав у Київ на заробітки, то чоловіки з бригади, в якій Іван працював, просили його готувати їжу. Натомість обіцяли працювати замість нього. Та молодик не погоджувався, бо хотів трудитися і щодня вчитися чогось нового.
Іван, до речі, дуже добре навчався в училищі та міг продовжувати навчання в технічному університеті, стати висококласним інженером. Не пішов, бо хотів допомагати родині, старався, аби батькам було фінансово легше справлятися із молодшими братами і сестрами. Під час Революції Гідності чоловік не йшов на роботу, а разом з іншими заробітчанами був на Майдані. Поміж поїздками до Києва Іван Заник працював в Івано-Франківську на металобазі. В обласному центрі Прикарпаття в 2009-му році молодий чоловік зустрів майбутню дружину Тетяну, яка працювала перукаркою.
Про дівчину та її непросте життя (Тетяна жила з бабусею та братами) Іван розповів матері. Жінка перейнялася долею синової обраниці та прийняла невістку, як доньку. Після одруження у Заників народилося двоє синів: Денис і Данило. За словами пані Ольги, сини для Івана і для неї з чоловіком стали зірками на великому родинному небі. Іван став ще більше працювати і старався, аби в дружини та дітей було все якнайкраще. Після повномасштабного вторгення Іван Заник, який ніколи не служив, сказав, що коли треба піти захищати Україну, він піде. У червні 2023-го року чоловіка мобілізували. На навчанні був на полігоні в Рівному. На фронт потрапив у складі 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Став старшим сапером. Бойовий шлях Героя розпочався у Лимані на Харківщині. Далі були бої на Донеччині, Луганщині.
Коли сапер прийшов у відпустку, мама зрозуміла, що в нього підірване здоров’я і були поранення, про які чоловік нічого рідним не казав. «Я радила, щоби син йшов підлікуватися. Та куди там… Іван ніби й був удома, завжди тримав у руках телефон, був на постійному зв’язку з побратимами. Він не міг залишити своїх хлопців», — мовить мати воїна. 14 серпня 2024 року син востаннє розимовляв з ненькою, сказав що йде на позицію. Обіцяв згодом зателефонувати і раптово додав: «Мамо, бережи моїх дітей! Дай мені слово, що зробиш це». Пані Ольга з сумом каже, що син ніколи нічого подібного за час служби їй не говорив.
Наступного дня, 15 серпня, Іван Заник загинув біля села Неліпівка Торецької громади на Донеччині під час виконання бойового завдання. На момент трагедії воїн повинен був піти з позиції. Та побачивши, що на зміну прийшли молоді недосвідчені солдати, залишився з ними. На превеликий жаль, вороги вирахували наших воїнів, почалися скиди із ворожих дронів, стріляли і з танків… Поховали сміливця у рідному селі Красилівка. Після похорону побратими Івана розповідали, що воїн був безстрашним, завжди у перших рядах зустрічав навали ворога і загинув, як Герой. Посмертно Іван Заник нагороджений медаллю «Хрест свободи». У селі Старі Кривотули на фасаді ліцею, де він навчався, є меморіальна дошка військовослужбовцю. Родина захисника держави активно допомагає українським воїнам.
