ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: БОГДАН СЕРЕМЧУК

Душа та серце будь-якої компанії
(Згадка та вшанування 47-річного Богдана Серемчука, кулеметника легендарної 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" із села Милування)

Майбутній Герой народився 2 липня 1975 року на Тлумаччині, в селі Олеша в родині вчителів. Батько навчав дітей історії, а мати була вчителькою початкових класів. У сім’ї зростали ще двоє старших синів: Петро і Володимир. «В Олеші ми всі жили, виростали, в школу ходили,-розповідає Петро Серемчук, брат воїна.—Богдан був дуже спокійним тихим, зосередженим, техніку любив, зокрема мотоцикли та велосипеди. Умів ремонтувати радіо і телевізори. А ще в брата було ціле село друзів, бо він — щирий, добрий, веселий, душа та серце будь-якої компанії. На позитиві був до кінця життя».

Після закінчення школи Богдан переїхав у село Милування, де жили дід з бабусею по матері. Вони були вже в літах, тому потребували допомоги. Богдан працював там на городі, порався по господарству, навчився добре готувати. Із Милування хлопець пішов навчатися до Івано-Франківська на бухгалтера. На жаль, після закінчення технікуму молодий чоловік не міг знайти роботи за фахом, тому брався за будь-яку працю. Був на будівництвах, навчився робити ремонти. Трудився в селі та в Тисмениці.

Строкову службу служив у танкових військах. Отримав військову професію водія-механіка. «Брат радів, бо техніка для нього завжди була чимось особливим, а тут — танки, мотори, словом його стихія», - продовжує пан Петро. У 2015-2016-му роках чоловік служив в АТО/ООС. Попри проблеми зі здоров’ям пішов служити добровільно. Брав участь у боях за Мар’їнку, Красногорівку, Піски, Луганськ. На фронті отримав кілька контузій. «Коли Богдан повернувся додому, то казав, що вже ніколи не стане таким, як був, бо війна змінює людей, робить серйознішими, жорсткішими із загостреним почуттям справедливості, — каже пан Серемчук. — Брат перші пів року після повернення взагалі мало з нами говорив. Було видно, що в нього нелегкі думки. Ми старалися чим могли йому допомогти».

Одного разу біля сільського магазину Богдан знайшов безпритульне кошеня, взяв його у кишеню та приніс додому. Носився з ним, як з дитиною, виходжував, годував, коли піклувався про пухнастого знайду, то аж на обличчі світлішав, називав його Просто Кіт. А ще найкращим лікарем для чоловіка став час. Богдан став повертатися до звичної роботи, знову допомагав рідним, ходив на заробітки, хотів поїхати працювати в Європу, зробив закордонний паспорт. Поїздці завадило повномасштабне вторгнення. Богдан Серемчук, як резервіст, на перший заклик прийти у військкомат без вагань відгукнувся.
На службу потрапив в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Став старшим навідником кулеметного відділення стрілецького батальйону. На навчаннях був у Коломиї, згодом поїхав на Київщину, далі —Сіверськодонецьк, Донецьк, Бахмут. «Додому телефонував нечасто, по кілька тижнів із ним не було зв’язку,— мовить Петро Серемчук.— Щоправда як лише міг, то тримав зв’язок з мамою, бо вона, на жаль, важкохвора. При розмовах жартував, казав, що має що їсти, одяг, добрих побратимів, і скоро повернеться».

…Не стало Героя 19 грудня 2022 року. Боєць отримав смертельні поранення під час артилерійського обстрілу поблизу села Яковлівка Бахмутського району на Донеччині. «Я розмовляв з братом 15 грудня, він казав, що має незабаром приїхати у відпустку. Згодом тихо додав, що має на тиждень іти на позицію. Тоді часто світло вимикали, зв’язку або не було, або був поганий, і я просто чекав, що Богдан зателефонує сам. Не зателефонував…22 грудня ми вже знали що його нема серед живих». Поховали воїна у селі Милування. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». На фасаді Милуванської філії Тисменицького ліцею є анотаційна дошка на честь бійця.