Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ТАРАС АНТОШКІВ
- Перегляди: 92
УСІМ ХОТІВ ДОПОМАГАТИ(слова вдячності 43-річному Тарасу Антошківу, старшому стрільцю-оператору 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша)
Він умів об’єднувати людей добротою, завжди був готовий прийти на допомогу й щиро вірив, що там, де народився, там і має бути корисним. Таким назавжди залишиться у пам’яті рідних і друзів Тарас Антошків — воїн, який віддав життя за Україну.
Тарас Антошків народився 4 квітня 1981 року у щирій простій добрій кушнірській родині. Мати працювала на хутрофабриці, батько — на меблевій фабриці, а згодом в охороні. У родині, окрім Тараса, є ще на сім років молодша донька Лілія. «Відколи себе пам’ятаю брат був дуже добрим, хотів усім допомогти і…нагодувати. Він любив та умів куховарити, неперевершено випікав торти та інші солодощі,- згадує сестра Героя.- Коли ми стали дорослими, Тарас на кожні свята робив для родини чудовий стіл». Готувати хлопець навчився сам. А від матері ще перейняв швацьке уміння. За словами пані Лілії, були часи, коли вся родина сідала шити шуби. За машинкою був і Тарас.
Навчався хлопець у Тисменицькій школі. Улюбленими уроками хлопця були фізкультура і трудове навчання. Згодом вивчився у Івано-Франківську на кулінара. Та, попри велику любов до кулінарії, працювати за фахом не пішов. Став трудитися на хутрофабриці, далі разом з батьком був охоронцем у Тисмениці, на фірмі з виробництва меблів, мав багато друзів. Сестра бійця згадує, що її брат залюбки ходив з багатьма на річку. Із собою брав ще й чотирилапого приятеля — собаку. Спробував Тарас Антошків і заробітчанського хліба, був за кордоном, та коли повернувся, казав, що своє майбутнє він бачить лише в Україні, бо де народився, там і знадобився.
На жаль, у чоловіка довго хворіла мати. Тарас завжди був поруч, підтримував і допомагав їй. Родинне життя в Тараса не склалося. У чоловіка є син, також Тарас. Коли ворог прийшов на нашу землю, чоловік не став осторонь. Служити пішов у 2024-му. Два місяці був на навчаннях на Львівщині. У війську отримав позивний «Хньот». Так хлопця жартома називали ще з дитинства. Воїн став старшим стрільцем-оператором єгерського батальйону 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Його військова посада вимагала витримки та професіоналізму. На жаль, бойовий шлях воїна виявився надто коротким. 19 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Уманське Покровського району Донецької області життя Героя обірвалося.
Один рік і 8 місяців бійця вважали зниклим безвісти. Родина жила у тривожному чеканні, щодня молилися та сподівалися, що Тарас повернеться. Та невблаганна доля відміряла йому лиш 43 роки життя… Невідомість закінчилася болючою звісткою: тіло Героя виявилося на Одещині. 6 лютого 2026 року Тарас Антошків повернувся до рідної Тисмениці назавжди. Тут, на рідній землі, Героя провели в останню дорогу. Світла пам’ять і вічна вдячність Захиснику України Тарасу Антошківу. Його доброта, людяність і жертовність назавжди залишаться в серцях тих, хто його знав.
