Урядові сайти
Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: НАЗАР ПЛУГАТОР
- Перегляди: 3036
Своє майбутнє бачив лише в Україні(Спогад про 28-річного морського піхотинця Назара Плугатора з села Вільшаниця)
Народився майбутній захисник України 3 червня 1997 року у родині швачки та будівельника. Батьки пізно одружилися і Назар був дуже бажаною дитиною. Через два роки у сім’ї з’явилася донька Оксана. У брата й сестри було багато спільних друзів, спільні інтереси та велика повага і любов. «Назар катався на велосипеді, грав у футбол, дуже любив тварин. Навіть на його дитячих фото він завжди тримає на руках собачку або котика»,- згадує Оксана Плугатор, сестра Героя.
З шести років хлопчик захопився читанням дитячих, а згодом й дорослих енциклопедій. Любив дізнаватися щось нове про рослини, тварини, світобудову. «Багато наших друзів та знайомих хлопців бігали, бешкетували, а Назар читав, і цим вирізнявся, - продовжує пані Оксана. - А ще брат з дитинства любив щось садити, вирощувати». У школі хлопець ретельно вивчав біологію, хімію, географію. Часто був учасником всеукраїнських олімпіад з біології, займав призові місця. Полюбляв Назар і спорт: займався волейболом, футболом, грав у теніс.
Після закінчення школи юнак поступив у Прикарпатський (нині Карпатський) національний університет імені Василя Стефаника на спеціальність «Агрохімія». У закладі вищої освіти продовжив заняття волейболом, був учасником студентської команди. На останньому році навчання та після закінчення університету працював у Польщі та Чехії. Та йому там не дуже подобалося, коли він приїхав додому, то сказав, що своє майбутнє він бачить лише в рідній країні.
До речі, вдома Назар не пішов працювати за фахом, а, як і за кордоном, взявся за будівельні роботи. «Брат любив та поважав наших батьків завжди казав, що їм не варто багато працювати, а коли їм щось потрібно, то він заробить гроші та купить»,- продовжує пані Оксана. Під час пандемії коронавірусу Назар Плугатор зацікавився різьбою по дереву та взявся виготовляти шкатулки і навіть продавав їх. За словами сестри, таке захоплення у брата, напевно, передалося від дідуся, який був столяром і теж умів різьбити.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Назар хотів одразу йти добровольцем. Та рідні умовили почекати. Мобілізували хлопця 30 травня 2023-го року, якраз після дня народження батька і перед його власними уродинами. На службу він потрапив у 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, був матросом, водієм-електриком. На фронті отримав позивний «Агроном» через свою професію. «Брат займався ремонтом військової техніки, виїжджав на позиції і ще й допомагав командирові з документами»,- згадує сестра. Наприкінці березня 2025-го Назара Плугатора з кількома побратимами відправили навчатися на операторів дронів.
Загинув боєць 10 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області. Уночі Назар з іншими воїнами пішов на позиції. Там відійшов на кілька метрів від бліндажа, і його вистежив так званий дрон ждун, який розірвався біля захисника. Уламок дрона смертельно поранив Назара в шию. «Ще за кілька хвилин до загибелі брат переписувався зі мною. А попередньо казав, що з ним може не бути зв’язку 2-3 дні»,- сумно мовить пані Плугатор. Через дні пані сестра вже почала хвилюватися та написала командирові. Відповіді не отримала, проте в цей же день батькам Героя повідомили про загибель сина.
Поховали Назара Плугатора у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
