Людина світла й доброти

(Розповідь про життя та службу 45-річного Романа Конарського, захисника України із Тисмениці).

Народився Герой 30 листопада 1977 року в родині Марії та Михайла Конарських. Батько працював електрозварювальником, а мати—швачкою на хутрофірмі «Тисмениця», мав молодшого на чотири роки брата Андрія, якого дуже любив та водив до школи. Дружина Надія розповідає, що її чоловік у дитинстві був дуже добрим та співчутливим, дорогою до школи брав із собою кілька бутербродів та годував безпритульних собак.

Зі шкільного віку почав серйозно займатися кіокушинкай карате. Аби підтримувати себе у добрій фізичній формі, часто бігав із Тисмениці до села Угорники, що біля Івано-Франківська. Так гартував тіло. Зі шкільних предметів любив історію та українську літературу. Після закінчення школи мріяв стати військовим. Проте здобув мирну професію, став електрозварювальником, навчався в Івано-Франківському вищому професійному училищі №21. Фах вибрав за порадою батька, з яким згодом разом працював. Строкову службу Роман Конарський служив у місті Бердичів.

На День Незалежності України у 2002 році чоловік познайомився із майбутньою дружиною Надією. Жінка воїна згадує: «Моя подруга була дружиною його брата. Вона нас і познайомила на святі, що відбувалося у Тисмениці на стадіоні». У перший день знайомства Роман сказав дівчині: «Ти станеш моєю дружиною і в нас буде син і донька!». Як напророчив. У 2003-му молоді люди одружилися та прожили разом 19 років.

У пари народилися донька Анастасія (2005) та син Владомир (2010). Надія Конарська каже, що її чоловік безмежно любив дітей, вони були змістом усього його життя, любов’ю, що сягала неба. Він допомагав дітям з уроками, вчив кататися на велосипеді, їздив до Івано-Франківська на прогулянки та розваги, тішив власноруч приготованими смаколиками. Аби забезпечити родину, Роман багато працював. Був на різних будівництвах, їздив у Польщу. Разом із своїм батьком долучився до спорудження монастиря святого Апостола Андрія у Тисмениці. На дозвіллі чоловік писав вірші, виливав на папір свої думки про життя.

У квітні 2022-го був мобілізований. Служив у підрозділі батареї управління артилерійської розвідки 65-ої окремої механізованої бригади «Великий Луг». У червні 2022-го старшого солдата Романа Конарського перевели у гранатометний взвод цієї ж бригади. Воював на запорізькому напрямку.

Щодня чоловік телефонував рідним з фронту, заспокоював, казав, з усмішкою: «Я повернуся у будь-якому випадку…». Подруга родини Людмила Федик додає, що навіть на фронті Роман завжди усміхався, жартував, знаходив у собі сили морально підтримувати найрідніших та друзів. Під час відпусток, завжди говорив і згадував про своїх побратимів. Допомогу, які зібрали для нього друзі та рідні, собі не брав, а лише для хлопців.

…16 вересня 2023-го Роман пішов на завдання біля села Роботине Токмацької громади Запорізької області. Напередодні воїн сказав дружині, що із ним не буде п’ять днів зв’язку. Коли минув зазначений час, пані Надія почала телефонувати командирові. Жінці сказали, що її чоловік пропав безвісти. Сім місяців чекань, молитов, надії…

У травні 2024-го зболеним чеканням родичам, які попередньо здавали аналіз ДНК, повідомили, що є співпадіння. Останнє місце спочинку Роман Конарський знайшов у рідній Тисмениці. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та нагрудним знаком «Ветеран війни». На фасаді Народного дому міста Тисмениця відкритои анотаційну дошку Роману Конарському. Наразі донька Героя Анастасія навчається на психологиню у Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника, син Владомир — активний учасник Пласту, куреня імені Якова Голуба (станиця Тисмениця), бере участь у різноманітних патріотично-виховних акціях, походах.