Урядові сайти
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: МИХАЙЛО ПЕТРІВ
- Hits: 274
Життя, музика, Україна…(Спогад про 43-річного Михайла Петріва з Чорнолізців, співака та музиканта з абсолютним слухом)
Народився Герой 1 травня 1980 року у селі Слобідка. Був найстаршим сином у родині, мав брата Дмитра та сестру Романію. Любов до музики в хлопчика була з пелюшок. Марія Петрів, мати воїна, згадує, що коли бабця співала її старшому колискову, він вже в колисці мугикав.
Знаним музикантом-самоуком був прадід Михайла по материній лінії, Григорій Угринчук. Він сам навчився грати на кларнеті та веселив людей на сільських весіллях. Любов до музики передалася правнукам: Михайлу та Дмитру: обидва стали професійними музикантами. За словами пані Марії, у чотири роки Михайлик дуже добре співав, проте в 5 — потрапив у ДТП, довго лікувався і надовго забув про музику.
Аж в 9 класі хлопець зізнався рідним, що хоче навчатися у музичній школі. Ненька почала відмовляти, але Михайло казав, що мусить там навчатися. Він навіть сам поїхав у Тисменицю та пішов записуватися у музичну школу. Там йому сказали, що в такому віці навчання не починають. Та хлопець був настільки наполегливим, що його не могли не взяти. І не пошкодували, бо Михайло став талановитим акордеоністом, грав на тубі, був учасником духового оркестру. У 1996-му році юнак вступив до Івано-Франківського фахового музичного коледжу імені Дениса Січинського, мріяв про навчання в консерваторії. Музикантом став і його брат Дмитро, грав на гобої.
Під час навчання Михайло пішов на строкову службу в армію, служив у Мукачево, згодом в Івано-Франківську, грав в оркестрі Будинку офіцерів, далі був учасником Івано-Франківської муніципальної капели бандуристів, грав на весіллях, створив свій гурт... У 2011-му році закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Через соцмережі Михайла знайшли представники 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» та запропонували грати в їхньому оркестрі. У 2020 році чоловік підписав контракт, брав участь в АТО/ООС.
Пані Петрів розповідає: «Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я дуже переживала за Михайла. Попередньо він був десь під кордоном з Білоруссю, де саме, і що взагалі відбувається, син ніколи не казав». Батьки розуміли, що говорити все, як є, він не міг, ще й хотів вберегти рідних від невтішних новин. А рідних він дуже любив. Так маму він привітав з днем народженням цілим оркестром. Жінка довго плакала від зворушення.
…Останній дзвінок від Михайла був 16 квітня 2023-го, якраз на Великдень. Воїн обіцяв, що незабаром приїде та навідає батьків. Як згадує батько Героя, Роман, 1-го травня у Михайла був день народження, рідні телефонували, аби привітати, та з ним вже не було зв'язку. Згодом Петріви дізналися, що 5 травня він був доступний у телефонному режимі, проте так і не поговорили. 10 травня 2023-го внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області Михайло Петрів загинув. Поховали воїна 16 травня у рідному селі Чорнолізці. Згодом до батьків приїздив побратим, який був з ним в останні хвилини. Він розповів, що в останньому бою, чотирьох вояків поранили, а Михайла — убили. Нагороджений подякою від тодішнього Головнокомандувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного.
Батьки Героя досі вмикають записи виступів сина, кажуть, що коли їх слухають, то здається, що її Михайло живий….
