Урядові сайти
Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ІВАН НАЗАРУК
- Перегляди: 910
Україна для Івана Назарука була найкращою в світі країною(згадуємо 34-річного Героя зі Старих Кривотул)
Командир механізованого відділення військової частини А0335 був добрим сином, братом, хресним батьком, товаришем, сумлінним робітником. Загинув через ворожий артобстріл на Харківщині.
Народився 23 грудня 1988 року. Мати працювала на Тисменицькій хутровій фабриці, батько був електрозварювальником у сільгосптехніці. Іван — молодший син у сім’ї, мав старшого на п’ять років брата. Ольга Назарук, мати воїна згадує: «Мої синочки з дитинства і дотепер тішили мене, росли тихі, спокійні, завжди нам з батько допомагали. Вони завжди один за одного горою стояли».
Ріс Іван допитливим і дуже працьовитим. У школі вчився добре, був слухняним учнем. Мав багато друзів, з якими їздив у гори та ходив у ліс збирати гриби. Любив українську мову та літературу. Писав гарні шкільні твори, читав українських класиків, залюбки вивчав напам’ять вірші Тараса Шевченка. Хлопець зі здивуванням казав своїй неньці: «Мамо, як то вчені люди любили Україну… Які гарні слова про неї писали… Але так… Бо ж ми живемо у справді найкращій країні у світі». Як тисячі хлопчаків, любив грати у футбол. Юнаком та дорослим часто виступав за місцеву сільську команду, бо Старі Кривотули - знане спортивне село.
Після закінчення школи поступив в Івано-франківський професійний будівельний ліцей. Став столяром-паркетником і будівельником. За словами матері, її син з дитинства любив щось майструвати та будувати. Після уроків часто біг до дідуся по батькові, Гната Назарука, сільського столяра. Із дідом Іван хлопець робив різні потрібні у господарстві речі. Коли навчався у ліцеї і після його закінчення, відкладав гроші та купляв професійні інструменти. До речі, Іван Назарук зробив своєму товаришеві колиску. Працював ретельно і натхненно. Казав, що у майбутньому і своїм дітям робитиме.
Протягом 11 років чоловік працював у двох будівельних фірмах. Власники були дуже задоволені його роботою. Щоранку та щовечора Іван поспішав додому, аби допомагати матері, яка після смерті батька зосталася сама (брат з родиною проживав та проживає у сусідньому Коломийському районі). Ольга Назарук каже, що Іван, попри те, що на роботу удосвіта їздив, встигав все їй допомогти. У вихідні на городі працював, домашніх тварин годував, біля хати і в хаті лад давав, бо мати, на жаль, дуже хворіла. Була в Івана Назарука й похресниця Оля, донька старшого брата. Хресний батько завжди привозив їй подарунки, розмовляв з нею. Вони були не просто рідними, але й друзями. Зараз дівчина доросла, вона дуже важко пережила загибель хресного.
Устиг Іван Назарук побувати і за кордоном. Працював у Польщі та Чехії. На запитання знайомих і колег, з якими ділив заробітчанський важкий хліб, чи не хотів би там залишатися, відповідав, що Україні — найкраща країна, і вдома, де рідні, йому найкраще. Під час Революції Гідності чоловік їздив до Івано-Франківська. В столиці не був, бо переживав за матір. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то Іван мав спочатку відстрочку, адже пані Ольга є особою з інвалідністю ІІ групи. У військкоматі сказали йому прийти через півроку та поновити документи. Удруге йому вже дали повістку. Іван Назарук пішов служити, матері сказав, що уникати служби — це ганьба для українця. Мобілізували Івана Назарука у вересні 2023 року. Після короткого перебування у Рівному, відправили на навчання у Велику Британію. Повернувшись в Україну, воював на Донеччині та Харківщині, був стрільцем-санітаром, допомагав вивозити з поля бою поранених. Згодом йому присвоїли звання молодшогом сержанта. Іван Назарук став командиром 1-го механізованого відділення військової частини А0335.
У грудні 2023-го, коли в чоловіка був день народження, він мав прийти у відпустку. Та додому відпускали лише тих, хто послужив півроку і більше. Воякові обіцяли, що у березні-квітні 2024-го він побуває удома. Не судилося… 17 січня 2024-го поблизу села Сеньківка Куп'янського району Харківської області Героя не стало. День перед загибеллю мати востаннє розмовляла з сином. Жінка розпитувала, як йому ведеться. Іван, як завжди, казав, що все добре і незабаром повернеться з Перемогою. Коли сина кілька днів поспіль не було на зв’язку, мати не відчувала лиха. Щоправда жінці снилися у цей час сни, де все довкола було чорне…
…В останні хвилини життя Герой їхав із кількома побратимами у автівці. Раптово почався ворожий артобстріл. Іван Назарук загинув одразу. Уже на похороні матір дізналася, що побратими, попри численні спроби врятувати Іванові життя, не могли нічого вдіяти. Поховали Івана Назарука у Старих Кривотулах. На фасаді ліцею, де навчався воїн, відкрили меморіальну дошку. Солдат нагороджений медаллю від Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину».
