Статті

«ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ»: ВОЛОДИМИР ШАВАРСЬКИЙ

«Я у будь-якому випадку повернуся!»…

(спомин про 39-річного Героя Володимира Шаварського з Тисмениці)

Народився захисник України 6 лютого 1984 року в родині Ярослава та Галини Шаварських, працівників хутрофірми «Тисмениця». Був середульшим сином у сім’ї. Мав старшого брата Андрія та молодшого Ярослава. Батьки багато працювали і тішилися синами. Казали, що Бог дав їм безцінний подарунок: трьох продовжувачів славного роду. У дитинстві був дуже жвавим, подекуди й бешкетником.

Та попри все, знав у всьому міру, був добрим і співчутливим, разом з братами допомагав батькам. Коли Шаварські почали будувати хату, то хлопці трудилися нарівні з дорослими.

«А ще Володя спорт любив, грав у футбол, мав десятки, а то й сотні приятелів. Учився посередньо, але був лідером, душею класу, та будь-якої компанії. Відчуваючи його доброту, за ним ходили навіть безпритульні коти і собаки»,- згадує мати Героя, пані Галина. Після закінчення школи вивчився на штукатура-плиточника. У 2002 році був призваний в армію, служив у Хмельницькому та в Надвірній, у ракетних військах. Повернувшись зі служби, Володимир Шаварський почав зустрічатися з майбутньою дружиною Лідією Гринівською. Жінка була старшою від Володимира. Коли той ще школярем танцював у народному ансамблі «Тисменичанка», Лідія вела у нього заняття, бо підпрацьовувала хореографом, заміняючи керівника.

«Ми зустрілися, коли він з друзями був у кафе, в нього була своя компанія, в мене—своя. Наприкінці вечора ми сиділи одним дружним гуртом. Володя пішов мене проводжати додому»,-згадує дружина захисника. Молоді люди зустрічалися півроку. Пропозицію одружитися Володимир зробив Лідії на свій день народження, 6 лютого. А 15 травня 2004-го було велике пишне весілля. У пари народилися двоє дітей. Старший Валентин побачив світ у 2005-му, а молодший Ростислав, який дуже схожий на батька, народився наприкінці 2006-го.

У 2009-му подружжя поїхало на заробітки до Італії. Жінка воїна згадує: «Було там по-різному, коли я не мала роботи, коли Володя. Якщо я працювала, то щовечора мене чекала смачна їжа, чоловік готував, піклувався про мене. І хоч ми важко працювали, були щасливі, бо разом, бо кохали». Удома Володимир Шаварський працював в охороні, був на заробітках у Чехії. Як повернувся трудився на швейному виробництві. Згодом з дружиною відкрив невеличке підприємство з пошиття автомобільних чохлів. Коли мав вільний час, ходив із синами на риболовлю, як із ним ходив його батько, який теж завзятий рибалка. Пані Лідія каже, що її чоловік чудовий батько, навчив синів бути добрими, чесними, справедливими, роботящими.

….Перед повномасштабним вторгненням чоловік працював слюсарем-водієм на підприємстві «Івано Франківськгаз». До речі, у перший день війни син Валентин ретельно зібрав тривожну валізу та чекав батьків додому. Володимир став говорити, що хоче йти воювати. Про свій намір чоловік казав рідним кілька раз. Ще три рази його з військкомату повертали додому. Та після випускного старшого сина, Володимирові зателефонували, і в червні 2022-го Володимир Шаварський пішов добровольцем до лав ЗСУ. На навчаннях був в Івано-Франківську та на Київщині. Далі поїхав на фронт. Був старшим солдатом, старшим оператором 2-го відділення протитанкового взводу військової частини А4128, в/ч 3719. Воював у Вугледарі, де отримав поранення.

Рідним про війну не розповідав. Коли тричі приїжджав у відпустку, волів говорити про щось звичне, буденне, мирне. Зокрема мріяв, як після Перемоги візьме вудку та піде на риболовлю. Із фронту щодня писав чи телефонував та постійно повторював: «Я у будь-якому випадку повернуся!». Говорив так упевнено і щиро, що всі вірили і ні на мить не сумнівалися, що все буде добре. 4 листопада 2023-го чоловік зателефонував дружині та сказав, що на два дні йде на нову позицію. Пообіцяв, як повернеться, одразу написати. Дружині було неспокійно на серці. Тривожилася і мама Героя. Недаремно…

6 листопада під час ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області Володимира Шаварського не стало. Пані Лідія розповідає, що побратими, які їхали на позицію, де був її чоловік, на перезмінку, натрапили на міну. Отож солдат змушений був залишитися там на ще одну ніч. Вона виявилася для нього останньою. Під час чергового удару Володимира Шаварського смертельно поранили. Він загинув миттєво. Про загибель чоловіка пані Лідію повідомив його командир. Поховали Героя у Тисмениці. Двоє синів Володимира Шаварького зараз навчаються та працюють. Вони—надія та опора бабусі з дідусем і матері.