ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВОЛОДИМИР НАЗАРУК

| Друк |

Перегляди: 75

Життя у праці й турботі за рідних

(Вшанування стрільця-помічника гранатометника 32-ої окремої механізованої бригади Володимира Назарука зі Старих Кривотул)

Назарук Володимир Михайлович народився 08 квітня 1970 року у селі Старі Кривотули у багатодітній родині. Батько працював на меблевій фабриці, мати була приймальницею молока та технічною працівницею в сільській раді. У родині було п’ятеро дітей. Володя був третім. Навчався у Старокривотульській школі, займався дзюдо. Згодом вивчився на телемайстра. Разом з братом Василем, нині на жаль, покійним, робив пульти до телевізорів.

В армії служив в танкових військах у Німеччині, там отримав звання сержанта. Після служби поїхав у місто Конотоп на Сумщині, куди відвозив свого брата Ігоря. Там йому запропонували поступити у місцевий індустріально-педагогічний технікум. Там познайомився з першою дружиною, медсестрою Оксаною. У пари народилися двоє синів: Микола і Дмитро.

Після більше 10 років спільного життя, Назаруки розлучилися. Із другою дружиною Галиною чоловік познайомився у Києві. «Ми разом на будівництві працювали, він був плиточник, а я шпаклювала стіни,-згадує дружина воїна.—Дивно, але раніше Володя навіть жив недалеко від мене бо я теж родом з Сумщини, із села Червона Слобода Боринського району. У мене також сімейне життя не склалося. Ми почали зустрічатися у серпні 2004-го. У лютому 2005-го в мене мати померла, і ми разом на похорон поїхали. При таких трагічних обставинах я познайомила його зі своїми рідними». У 2007-ому жінка переїхала у Старі Кривотули до коханого. А в 2012-ому пара офіційно одружилася. Чоловік як рідних прийняв дітей та онуків дружини.

«Ми добре жили, Володя купив трактор, мотоблок, допомагав односельцям, — продовжує пані Назарук.—Разом ми допомагали людям ремонти робити, їздили на заробітки. Словом, господарювали, були щасливі. Моя свекруха казала, що ми навіть один цвях удвох забивали». Наприкінці березня 2024 року Володимира Назарука мобілізували. Він став стрільцем-помічником гранатометника у 405-му окремому стрілецькому батальйоні 32-ої окремої механізованої бригади. Дружина на той момент була в Польщі на заробітках. «Чоловік заспокоював мене, що не буде на передовій, а буде механіком, ремонтуватиме у війську техніку», — каже пані Галина. 4 липня 2024-го воїн зателефонував дружині та сказав, що йде на позиції і з ним 3-4 дні не буде зв’язку. На превеликий жаль, це була остання розмова подружжя.

12 липня 2024 року Володимира Назарука не стало. Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торецьк Донецької області. Поховали Героя у рідному селі, Старі Кривотули, біля його двоюрідного брата, Івана Назарука, який теж загинув у російсько-українській війні. На фасаді місцевого ліцею є меморіальна дошка на честь захисника України. Усе життя воїн прожив чесно, у праці та турботі за рідних.