Заступники міського голови

ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВАСИЛЬ ПЕТРИШИН

Перегляди: 869
1Василь Петришин—людина із золотими руками і золотим серцем
(вшановуємо 44-річного нацгвардійця із Хом’яківки)
 
Народився майбутній боєць 10 квітня 1979 році у багатодітній родині тракториста Василя та працівниці хутрової фабрики Ольги. Мав старшого брата Ігоря та молодшого Володимира. Сам Василь був середульшим. Брати жили дружньо, допомагали один одному та батькам. «Сини мої змалечку добрі та працьовиті. Василь тварин домашніх дуже любив: котів, собак, кролів вирощував, а у восьмому класі попросив, щоби ми коня йому купили, - згадує мама воїна.—Ми й придбали лоша. Як же син радів! Згодом докупили ще одного коня».
6
 
7
У школі хлопець навчався посередньо. Далі вчитися не пішов, поїхав у Чехію на заробітки. Повернувшись додому, ремонтував машини. Далі, за прикладом молодшого брата, працював у лісництві. Змалечку залюблений у природу чоловік сумлінно виконував свою роботу. Часто садив дерева, які тепер є пам’яттю про Героя.
Строкову армійську службу Василь Петришин відбув у танкових військах. Там навчився ремонтувати військові машини. «Василько мав золоті рукі і золоте серце, умів і машину зремонтувати, город та подвір’я покосити, домашніх тварин доглядати, готувати, консервувати. Ніде нічому він спеціально не вчився, а дивився, як роблять інші, і старався повторити. У нього все виходило»,- продовжує ненька Героя. Щоправда родинне життя у Василя, на жаль, не склалося. Зараз у бійця є донька Софія.
2
 
3
 
5
 
4
У час ворожого повномасштабного вторгнення у березні 2022-го Василь Петришин добровільно пішов у військо. Хоча навіть повістки чоловікові тоді ще не давали. Удома рішуче казав: «Мамо, я мушу йти, аби вони (вороги) не прийшли у наше село, не нищили наші хати, не вбивали моїх односельців та й всіх українців». Служив Василь Петришин старшим стрільцем стрілецького батальйону 50-го полку імені Семена Височана Національної гвардії України, мав звання старшого солдата та позивний «Полячок». За словами пані Ольги, таким є вуличне прізвисько їхньої родини.
«Син служив у Надвірній, згодом його забрали на Луганщину, коли йшов «на нуль», кілька днів поспіль не телефонував і в мережі не був,- з болем згадує жінка.—Я плакала, молилася, і коли в телефоні світився маленький зелений вогник, щоразу дякувала Богові: Василько живий». Та, на превеликий жаль, жорстока смерть не оминула воїна. Загинув Василь Петришин 21 липня 2023 року поблизу села Шипилівка на Луганщині внаслідок мінометного обстрілу. За два дні до трагедії мати розмовляла з сином. Василь казав, що має піти на позицію і наступного дня після повернення приїхати додому у відпустку. Не судилося…
Поховали Героя у рідному селі. На фасаді будинку культури є меморіальна дошка на честь захисника України. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». Після похорону Василя Петришина його побратими розповідали рідним, що воїн на фронті був надійним, добрим, в бою сміливим, ніколи не залишав нікого у важкій ситуації, а старався допомагати.
1