Заступники міського голови
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ІВАН ОСТРОВСЬКИЙ
- Перегляди: 1721
Хотів жити і працювати у вільній країні, за яку віддав життя(Вшановуємо 42-річного прикордонника Івана Островського з Погоні)
Народився чоловік 5 липня 1983 року в селі Погоня, в родині Дмитра та Ганни Островських. Мати працювала технічною робітницею, а батько водієм в колгоспі. З дитинства Іван любив рибалити, кататися на велосипеді. Попри це, допомагав батькам: працював на городі, пас корову, адже був єдиним помічником у родині, єдиним сином. Закінчив 9 класів Пшеничниківської школи. Навчався посередньо, любив грати у футбол. «Син одразу пішов працювати, ніде не навчався, хотів мати свої гроші ще й нам допомагати, — розповідає батько воїна.—Працював у Тисмениці на хутрофабриці, а згодом на виробництві в ковбасному цеху в селі Угорники біля Івано-Франківська. Був добрим, щирим, працьовитим, товариським, готовим прийти на допомогу.
У 20 років Іван одружився із дівчиною Василиною з Клубівців, з якою познайомився у Тисмениці. «Хоча син одружився рано, я радів, бо створення нової родини — це завжди радість»,-каже батько. У подружжя народилися двоє дітей: син Андрій, якому зараз 18 та донька Тетяна. Їй — 17. За спогадами батька Героя, його син часто возив дітей у парк до Івано-Франківська, купляв їм іграшки, смаколики, радів тихому родинному щастю. У 2022-му році Іван Островського мобілізували. На навчаннях був на Закарпатті та в Рівному. Далі служив на Харківщині, Курському напрямку та на Сумщині в лавах Державної прикордонної служби. Із фронту майже щодня телефонував додому, але про те, де саме воює, про побратимів та військове життя не розповідав нічого. Кілька раз був у відпустках.
«Про обставини важкого поранення сина я нічого не знаю, ніхто нічого мені не розповідав. – сумно мовить пан Дмитро.—Відомо лише, що це сталося на Сумщині. Там він потрапив у госпіталь. У Сумах зробили операцію. Далі відправили на Київ, бо його стан погіршився. Думали, що там його врятують. На жаль, не вдалося. За словами лікаря, у Івана був сепсис (зараження крові)». Батькові воїна зателефонували у листопаді 2025-го та сказали, що його син в Києві в госпіталі у важкому стані. 21 листопада 2025 року воїна не стало. «Син хотів жити із родиною, працювати у вільній країні, за яку віддав життя»,-тихо говорить пан Дмитро. Поховали захисника в рідному селі Погоня.