ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВІКТОР СУС
- Перегляди: 1199
ЛЮБЛЯЧИЙ БАТЬКО, ВІДДАНИЙ СИН, НЕЗЛАМНИЙ ВОЇН(Данина пам’яті 32-річному штурмовику Віктору Сусу)
Народився майбутній захисник 22 червня 1993 року у селі Липівка. У родині зростав ще старший син Роман, який зараз також служить в ЗСУ. «Віктор був лагідною, тихою, скромною, дуже домашньою та спокійною дитиною, — з болем згадує мати Героя, Галина.— Любив мені на городі допомагати, все робив акуратно та ретельно». Попри спокійний характер, захоплювався спортом: грав у футбол та волейбол. Спортивні уміння відточував у сільських командах. Брав участь у десятках турнірів та змагань, мав багато нагород.
Навчався Віктор Сус у Липівській школі та в Івано-Франківському професійно-технічному училищі №13, де здобув фах бухгалтера. Згодом став студентом Львівського аграрного університету, вивчився на фінансиста. У 2012-му році був призваний на строкову військову службу. Вправному та спортивному хлопцеві пощастило служити у Президентському полку в Києві. «Син дуже гордився, що там служить, із захопленням розповідав мені, як був в охороні під час матчів на Євро-2012»,— продовжує ненька Героя. У 2014-му Віктор Сус добровільно пішов захищати Україну під час АТО /ООС. Служив з квітня до серпня 2014-го, брав участь в обороні Авдіївки та Іловайська. Мав позивний «Мальборо». Коли повернувся додому, разом із братом стали допомагати батькам розвивати власну справу. Про війну ніколи не говорив.
Із майбутньою дружиною Вікторією із села Слобідка чоловік познайомився у соцмережах. «Ми трохи переписувалися, а коли зустрілися, я зрозуміла, це моя людина на все життя, — згадує дружина захисника.— До слова, на третій день знайомства Віктор мені сказав, що хоче, аби ми завжди були разом». У 2015-му закохані побралися. У молодят було велике гучне весілля. Через рік у подружжя народилися сини-двійнята Віктор та Ярослав. «Для чоловіка звістка, що в нас буде двоє синів стала неймовірною.— розповідає дружина. — Вони були такі татові-татові, з першої хвилини появи на світ. Саме Віктор першим взяв їх на руки та притулив до серця». Щасливий батько навчав синів грати у футбол, волейбол, їздити на велосипеді, брав із собою на риболовлю, читав книжки. Коли хлопчики підросли, навчив писати, допомагав у навчанні, передавав їм навички майбутніх господарів та щодня говорив, що треба поважати та допомагати мамі.
«У перший день великої війни, Віктор приїхав з роботи з Івано-Франківська та став збирати речі. Фактично з першого дня нападу ворога він пішов захищати нашу землю, нашу родину, своїх дітей»,— тихо мовить Галина Сус. Опинився чоловік у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». На навчаннях був у Коломиї, мав військову професію кулеметник-гранатометник. Далі були бої на Київщині, Харківщині, Донеччині, Луганщині. У війську мав простий позивний за прізвищем — «Сус». Свою сміливість Віктор доказав мужніми вчинками. Так, у перший рік війни він п’ять кілометрів ніс на плечах побратима, якому відірвало ноги. Він вміло надав воїну першу медичну допомогу та згодом підтримував його під час лікування і реабілітації. За цей вчинок його згодом нагородили нагрудним знаком «Золотий хрест». А в серпні 2022-го сам Віктор отримав поранення. Лікувався у Чернівцях, далі його перевели в Тисменицю в ТЦК для подальшого проходження служби.
18 листопада 2025-го чоловік вдруге пішов на фронт, приєднавшись до 92-ої окремої штурмової бригади. Служив у Харкові та Дніпрі. 17 грудня 2025 пішов на позицію, де перебував без зв’язку 45 діб. Рідні дуже хвилювалися і неймовірно зраділи, коли командир передав їм голосове повідомлення від Віктора.
Не стало Героя 12 лютого 2026-го у селі Вербове Синельниківського району Дніпропетровської області. «Я говорила з чоловіком 27 січня, ніколи не могла подумати, що востаннє»,— каже дружина та додає, що Віктор з двома побратимами виходив з позиції, і їх «накрило» ударами ворожих дронів. Поховали Героя у селі Слобідка, де він проживав з дружиною та дітьми. Життя Віктора Суса — приклад відданості Україні, родині та побратимам.
Пам'ятаємо! Шануємо! Дякуємо за подвиг!