Кость Левицький

Перегляди: 5241
Кость Левицький«Не багато є людей в історії поодиноких народів, на житті і діяльности яких можна б наглядно слідкувати за відродженням і розвитком цього народу. Етап нашого національного відродження на дотеперішній розвій перейшли ми відносно ще не зовсім давно і недалекі ще часи, як відійшли від нас ті, що клали основи під наше сучасне життя. Між живучими нашого національного храму є той, що не лишень, що бачив самі фундаменти і був одним з робітників, але і був дійсним творцем- архітектом, що вивів будівлю з фасадою аж до самих її верхів».
Ось так писала газета «Діло» в понеділок 19 листопада 1934 року в честь 75-річчя нашого земляка Костя Левицького. Народився Кость Левицький 18 листопада 1859 року в священичій родині в Тисмениці. Його батько, Антон прислуговував в одній із церков міста своєму тестю- священику. З часом він отримав парафію в Нижневі, куди переїхав на стале мешкання з цілою родиною. Саме там і провів свої дитячі роки Кость. Гімназію він закінчив Станіславові, а університет - у Львові, де став згодом доктором права. У Львові Кость Левицький відбув адвокатську практику і відкрив свою канцелярію. Всі, що його ближче знали і співпрацювали з ним, описували його, як елегантного дипломата з гарними манерами та як надзвичайно культурну людину. Вже з молодих років він був свідомим українцем і включився в громадське життя. Його батьки – Антон і Костянтина (Костуня) активно допомагали у роботі філії товариства «Просвіта», яку Кость Левицький разом з батьком-священиком започаткували у рідному селі Нижневі.Там же з їхньою допомогою була відкрита позичкова каса та крамниця. Левицькі та їхня оселя стали просвітнім і культурним центром для всієї округи.
Дружина – Ольга Левицька-Огоновська, за освітою педагог, допомагала Костю Левицькому у всіх починаннях, хоча не була публічною особою. Вона була членкинею партії та започаткованих чоловіком економічних і культурних товариств і брала в їх роботі активну участь, об’єднала дружин інших політичних діячів у клуб, організовувала різноманітні заходи, конференції, фестивалі, конкурси.
Проте значну роль відіграв Кость Левицький у творенні Західно - Української Народної Республіки. З початком Першої світової війни він очолив Головну Українську Раду у Львові. Саме ця українська міжпартійна організація прийняла рішення про створення підрозділів Українських січових стрільців.
Важкими видалися осінні дні 1918 року для Левицького. 29 жовтня після ускладнення на грип померла його єдина дочка Стефанія. У полудні 1 листопада Кость Левицький хоронив з родиною доньку, а на львівській ратуші розвівався на вітрі синьо-жовтий прапор, який сповіщав, що українці Галичини нарешті вибороли довгождану самостійність, за яку боролись з травня 1848 року.1 листопада 1918 року Левицький став головою першого українського уряду. Після поразки й окупації Галичини був членом галицького уряду у Відні, в 1924 році повернувся до Львова. Кость Левицький, відійшовши від політичного життя, став свого роду символом і авторитетом для галицьких політиків. Маючи великий досвід у всіх справах, він був радше дорадником і користувався великою пошаною Слуги Божого Митрополита Андрея та його наслідника Патріарха Йосифа Сліпого.
Коли більшовики окупували Галичину у вересні 1939 року, доктор Кость Левицький як провідний діяч Західної України, пішов до генерала Іванова – коменданта Львова та політрука Міщенка, і був заарештований. Його, 80-літнього, вивезли до Москви, і протримали у Луб’янській в’язниці 20 місяців. Під час німецької окупації Кость Левицький став головою Української Національної Ради під протекторатом Митрополита Андрея Шептицького, щоб боронити українські справи перед німецькою владою. Однак німецькі окупанти виявилися не кращими за більшовиків.
Помер Кость Левицький 12 листопада 1941 року у Львові.
У Тисмениці і сьогодні пам’ятають і шанують свого уродженця. В честь Костя Левицького названа одна з головних вулиць міста, а фасад будинку чоловічої школи, де зараз розміщується музей, прикрашає чудовий барельєф першого голови уряду ЗУНРу.
До тексту додано фото з архіву Івана Постоловського.
Директор народного музею історії
м.Тисмениця ім. С. Гаврилюка Лілія Лишега