ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ЄВГЕН САМУЛЯК
- Перегляди: 178
Ніколи не ховався за спини інших(Згадуємо 59-річного Євгена Самуляка із Тисмениці)
Його життя свідчить про те, що справжній герой – це той, хто попри труднощі і випробування не зраджує своїм принципам. Сила духу Євгена Самуляка та його прагнення жити і боротися надихають нас пам’ятати й цінувати кожного захисника України, не забувати про їхній внесок і жертовність заради нашого миру і свободи.
Народився чоловік 9 грудня 1967 року в Тисмениці в добрій та порядній робітничій родині. Мати Марія працювала швеєю на хутрофабриці, а батько Дмитро був столяром у місцевому побуткомбінаті. Євген був наймолодшим сином у родині, мав старших сестру Мирославу та брата Романа. «Євгенко був непосидючим, допитливим, активно пізнавав світ, був швидким і кмітливим, любив домашніх тварин та техніку, - згадує сестра Героя Мирослава. — Ми усі жили дружно. Я на вісім років старша, виховувала та піклувалася про молодшого братика».
Навчався Євген у Тисменицькій школі. Мав багато друзів. Найкращим і найвірнішим другом був Степан Верней. Після закінчення 9 класу, навчання продовжив в професійно-технічному училищі №15 в Івано-Франківську, де здобув фах тракториста. Відслуживши в армії, працював трактористом та водієм. Перед повномасштабним вторгненням трудився оператором газової котельні. Родинне життя майбутнього бійця не склалося. Та у шлюбі у Євгена Самуляка народився син Тарас.
«Брат був вправним мисливцем, учасником товариства мисливців та рибалок, мав мисливську собаку Зіту породи дратхаар. Зараз вона у нас»,- продовжує пані Мирослава. Також чоловік любив куховарити та придумувати нові страви. Улюбленими смаколиками, які він умів готувати, були бограч, чанахи, шашлик. На фронті варив для побратимів, бо бачив, що продукти привозили, а готувати ніхто не наважувався. Для Євгена стояти за плитою було звичною справою.
24 лютого Євген Самуляк пішов у військкомат. Наступного дня йому виписали повістку. Сестрі сказав, що йде воювати, аби дітям не довелося брати в руки зброю. На навчання потрапив до Коломиї. Служив у 10-ій окремій десантно-штурмовій бригаді «Едельвейс». У липні 2022-го поїхав на фронт. Там спочатку солдат був водієм, а в 2023-му пройшов підготовку та став навідником. Мужній воїн боронив країну на Сумському, Харківському, Донецькому та Луганському напрямках, а також у Київській області.
«Брат мав позивний «Дєд», бо серед побратимів був старшим за віком», — говорить пані Мирослава.— На похороні побратим сказав, що ніколи не ховався за спини інших». У 2024-му життя його направили на військово-лікарську комісію, під час якої виявили онкологічне захворювання. Чоловік став обмежено придатним до служби. Та військо Євген Самуляк не полишив, служив у ППО на Київщині. Про свою недугу чоловік лише частково розказав рідним.
Надалі Євген лікувався в Івано-Франківську. У січні 2025-го йому стало дуже зле, пережив дві операції. Усі сподівалися, що боєць одужає. Та й сам чоловік дуже хотів жити, хотів повернутися у стрій і захищати рідну землю. Не судилося… 7 березня 2026-го воїн помер. Похований у Тисмениці, нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину».