ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВОЛОДИМИР ПЕРЕКЛИТА
- Перегляди: 1091
Людяність — на першому місці(Спогад про 47-річного воїна Володимира Переклиту із села Липівка)
Народився чоловік 11 серпня 1975 року в селянській родині. Був середульшим сином. Мав старшого брата та молодшу сестру. З 14 років допомагав батькові-комбайнеру під час жнив. За працю отримував гроші та призи. Для учня це було неабияке заохочення. Удома займався східними єдиноборствами та загальною фізичною підготовкою. За словами дружини Лесі, Володимир не виступав на змаганнях, а удосконалювався фізично суто для себе. У школі добре знав історію, українську літературу, військову підготовку та фізкультуру, багато читав, бо хотів стати правоохоронцем. Брат бабусі по матері був воїном УПА, але про такі моменти родинної історії в сім’ї мало говорили, бо в радянські часи за такі «знання» можна було мати великі проблеми.
Стати правоохоронцем у Володимира Переклити не вийшло. Зате в молодого хлопця склалося чудове родинне життя, у 18 років він одружився. «Ми почали зустрічатися, коли ще в школі вчилися,- згадує жінка Героя. — Володя був таким, що не міг не подобатися. Я хоча й юна, розуміла, що він — моя доля, мій чоловік, на все життя. У нього людяність, повага до рідних, любов до мене, як до дружини, згодом до дітей — були чільними, на першому місці». Коли в подружжя народилася первістка Наталя, чоловік передав жінці записку в пологовий: "Привіт, моя кохана Лесю, я дуже радий, що в нас народилася донечка". Через два роки в Переклитів народився й син Володимир.
Сім’я жила добре і щасливо. «Володя показував дітям світ, навчав та розповідав про тварин, рослини, рідну землю, разом ходили у ліс по гриби і на пікніки. Діти слухали його і купалися у батьківській любові»,— з сумом продовжує пані Переклита. Чоловік працював на підприємстві Тикаферлюкс, згодом був заготовлювачем худоби на Івано-Франківському м’ясокомбінаті. Дружина каже, що Володимир добрий був за характером та миттєво спалахував, якщо бачив якусь несправедливість або коли хтось когось безпідставно ображав або обманював. Дуже любив трьох онуків: Тимофія, Марка та Мілану, щодня дякував Богові, що дочекався, коли став дідусем.
…Повномасштабне вторгнення застало родину по дорозі на базар. Володимир одразу повернувся додому, аби бути з дітьми та онуками. У липні 2022-го року Володимир Переклита отримав повістку і в той же день пішов у військкомат. Два місяці був на навчаннях у Львові. Служив в 79-ій окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді. Це військове з'єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України, яке базується в Миколаєві. Із фронту телефонував зазвичай раз на три дні. Перед тим, як іти на позиції, писав дружині: «Кицюню, коли я повернуся, зателефоную». І завжди дотримував обіцянки.
На війні у Володимира Переклити погіршилося здоров’я. Це сталося після того, коли у бліндаж поцілив ворог. Боєць побіг рятувати побратимів і настільки розхвилювався, що серце не витримало. Воїнові у Львові зробили операцію на серці. На момент, коли він був на лікуванні багато побратимів полягли. Це ще більше підкосило Володимира. 15 червня 2023-го року воїн пішов на позицію. Перед тим, як звично, написав, що зателефонує, та на жаль це було останнє письмове повідомлення Героя. Володимир Переклита загинув на Донеччині біля населеного пункту Новомихайлівка Покровського району внаслідок атаки ворожих дронів.
Пані Леся говорить: «Як Володя ще був у відпустці, то сказав мені, що навіть коли я почую, що він буцімто загинув, аби не вірила спершу, а дочекалася доказів. І от…ніколи не думала що дочекаюся…». Поховали оборонця України у селі Липівка. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На фасаді ліцею у рідному селі є пам’ятна таблиця на честь воїна.