ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: МИКОЛА ФЕДИК
- Перегляди: 871
«Попри війну треба жити»…(Данина шани 21-річному Нацгвардійцю Миколі Федику)
Йому було лише 21 — вік, коли життя тільки починається, а попереду ще стільки мрій, планів і звичайних родинних радощів. Микола Федик уже встиг стати військовослужбовцем, зустріти кохану людину, одружитися і стати батьком. Він цінував родину, був спокійним і турботливим чоловіком, а найбільше хотів просто бути поруч із дружиною та сином.
Микола Федик народився в селі Горохівське Миколаївської області у багатодітній родині. Окрім нього, батьки виховували двох доньок — Олександру та Олену, а також сина Євгенія. Родина була дружною та працьовитою. У школі Микола найбільше любив фізкультуру, залюбки грав у футбол, був активним і товариським хлопцем. Після закінчення дев’ятого класу Микола вступив до училища в Снігурівці, де здобув професію кухаря. Однак працювати за фахом йому не довелося. «Після училища у 2019 році Микола пішов в армію. Потрапив до Нацгвардії і дуже цим пишався, — розповідає дружина Анастасія. — Тоді вже було АТО/ООС, і він там теж побував. Три місяці воював на Донеччині. Далі служив у Житомирі та Івано-Франківську».
Саме на Прикарпатті молодий військовослужбовець зустрів свою майбутню дружину Анастасію. «Я з Тисмениці. Тут ми й познайомилися з Миколою. Він тоді патрулював вулиці, а я прогулювалася. Микола мені одразу сподобався — красивий, серйозний, спокійний. Ми тоді мало говорили, проте обмінялися номерами телефонів», — згадує жінка. Після року зустрічей і коротких побачень молоді люди одружилися. Весілля було невеликим і скромним, але для них це був початок спільного життя. Та насолодитися родинним щастям Миколі довелося недовго — на порозі було 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
Під час великої війни Микола продовжував служити в Івано-Франківську. 6 березня 2023 року в подружжя народився син Артем. Для молодого батька це була особлива радість. Поки служба дозволяла, він часто бував удома, проводив час із дружиною та маленьким сином. «Він дуже радів, коли дізнався, що в нас буде син. Казав, що попри війну треба жити і залишити нащадків», — із сумом згадує Анастасія. Вона розповідає, що Микола був дуже спокійним, турботливим і дбайливим чоловіком, завжди намагався зробити для родини все, що міг.
Згодом нацгвардійця відправили на Луганський напрямок. На фронті він мав позивний «Дядя Федя» та був командиром відділення. Навіть далеко від дому Микола намагався залишатися поруч із найдорожчими. Часто телефонував дружині, просив показати сина, розмовляв із ним телефоном. Казав, що хоче хоча б так відчувати присутність рідних. Анастасія разом із чотиримісячним Артемом навіть їздила до Миколи на Донеччину, у Слов’янськ. Це була коротка зустріч молодої родини, яка знала, що попереду знову буде розлука.
15 серпня 2023 року життя Миколи Федика обірвалося. Воїн загинув унаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Шипилівка Луганської області. Остання розмова Миколи з дружиною відбулася 12 серпня. Того дня він саме мав виходити на позицію. Розповів Анастасії, що повинен показати побратимам маршрут, а через дві доби повернутися. Казав також, що за кілька днів приїде додому у відпустку. Та повернутися до дружини й маленького сина йому вже не судилося…
Миколу Федика поховали у Тисмениці. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину», відзнакою міського голови Івано-Франківська «За честь та звитягу» та відзнакою «Почесний громадянин міста». Молодий воїн не встиг побачити, як росте його син, не зміг повернутися до дружини з обіцяної відпустки, не встиг здійснити ще безліч простих людських мрій. Його молодість назавжди залишилася в пам’яті рідних, побратимів і громади як ціна, яку Україна платить за своє право жити.