ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: МИХАЙЛО ВОЙТОВИЧ

| Друк |

Перегляди: 1211

Любив порядок, життя і людей

(пам’ятна згадка про 44-річного воїна Михайла Войтовича з Тисмениці)

Народився 29 січня 1979 року у селі Рошнів в родині Олександри та Богдана Войтовичів. Був старшим сином, мав молодшу сестру Галину, яку дуже любив. Вони лагідно називали один одного «Войтіками». З дитинства любив малювати тварин і природу, ліпити з пластиліну і витесувати з дерева різні фігурки, писати вірші та каліграфічно писати.

Перший клас закінчив в селі Старі Скоморохи (тоді Галицького району). Там жила бабуся по матері. З другого класу навчався у Тисменицькій середній школі та проживав у місті з батьками.

Був учнем музичної та спортивної шкіл. Опанував гру на баяні, грав у футбол, брав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення 11-го класу заочно навчався на економічному факультеті Тернопільської академії народного господарства за спеціальністю «економіст-менеджер». Через стан здоров’я юнак не пішов на строкову службу до армії, проте був у резерві.

У 2006 році одружився у селі Ганнусівка із дівчиною Юлею, з якою познайомився на весіллі в товариша. Через рік молоді люди одружилися, в них народився син Давид. Проживав у Ганнусівці з родиною.

Працював Михайло Войтович у кооперативі «Автопропан», ПП «Авто-хід», ПП «Газбудсервіс». Згодом трудився на різних підприємствах Івано-Франківська. В останні місяці перед повномасштабним вторгненням займався висотними штукатурними роботами. За словами матері Олександри, удома Михайло любив потішити дружину та сина смаколиками. Він сам навчився добре готувати. Любив чистоту та порядок. У будинку та в гаражі залюбки прибирав.

16 травня 2023 року Михайла Войтовича мобілізували. Після короткого навчання у Рівному, в липні поїхав на Схід. Був солдатом 2-ої стрілецької роти в/ч А7091 65-ї бригади, служив помічником гранатометника. Перед загибеллю мав проблеми із хребтом, лікувався в Краматорську. Воїн героїчно загинув 12 вересня 2023 року поблизу населеного пункту Невське Луганської області під час артилерійського обстрілу ворогом.

Наприкінці серпня чоловік ще повідомив матері, що його син став студентом. «Розмова часто обривалася, я розуміла, що зв’язок поганий, бо яким він може бути на фронті, - каже мама захисника і додає, що син ніколи не говорив, що йде на позицію, а казав просто і звично: «Йду чергувати». Уже згодом жінка дізналася, наскільки небезпечними були ці «чергування».

Поховали Героя у селі Ганнусівка. Посмертно нагороджений відзнакою Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». На фасаді Народного дому в Тисмениці є анотаційна дошка на честь воїна. Героя вшановано і в меморіальному комплексі Спасо-Преображенського монастиря ПЦУ, що в селі Угорники на Коломийщині.