ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: МИКОЛА ЦІПУХ

Перегляди: 178
1Не можу я бути вдома, коли на війні молоді хлопці гинуть»
(згадуємо 52-річного прикордонника Миколу Ціпуха із Красилівки)
 
Микола Ціпух народився 16 грудня 1973 року в багатодітній родині, де виховувалися двоє братів та сестра. Микола був наймолодшою дитиною, яку всі дуже любили. «Батько ріс веселим, добрим, був щасливий, що живе у великій дружній та люблячій родині, мав багато друзів, — розповідає син Михайло. — Він мріяв стати водієм, як і його батько. Той їздив на «Колхіді» - вантажівці-тягачі». Після закінчення Старокривотульської середньої школи Микола Ціпух навчався в Отинійському професійному училищі, де здобув фах газозварювальника та водія. Згодом залишився біля батьків та допомагав їм по господарству, бо старші брати і сестра вже одружилися та жили окремо.
Працював Микола Ціпух на будівництвах. До слова, коли у селі розпочали зводити новий храм, то він завжди радо допомагав, казав, що це добра справа, якою він буде гордитися все життя. Строкову армійську службу Микола відбув в Одесі. Молодий чоловік служив в автомобільних військах. Після служби одружився. Разом з дружиною Надією народили і виховали двох синів — Михайла та Андрія. Діти були гордістю Миколи. Чоловік навіть при найменшій згадці про синів світився від любові та радості.
Із 2014-го року Микола Ціпух захищав Україну. На війні отримав звання старшого сержанта та позивний «Дискотека», бо у кожну вільну хвилину дуже любив слухати музику. В зоні проведення АТО/ООС Микола воював два роки. Після важкої контузії його звільнили у запас. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, уже досвідчений воїн добровільно пішов у військкомат та сказав, що знову готовий стати у стрій. «Не можу я бути вдома, коли на війні молоді хлопці гинуть. Я був там. Я знаю…»,— казав чоловік рідним.
Старший сержант Микола Ціпух воював у складі 79-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Під час війни проявив себе як сміливий боєць.
2
 
 
3
 
1
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
Побратими згадували, що біля нього завжди гуртувалися молоді воїни, яких він завжди старався навчити і військової справи, і поговорити про життя. Казав, що саме молоді хлопці нагадують йому синів. На війні чоловік отримав чергову контузію під час виконання бойового завдання. Після лікування не поїхав додому на реабілітацію, а знову став у стрій, бо не уявляв, як будуть без нього його «сини».
На початку 2026-го Микола сказав дружині та дітям, що у нього 15 січня має бути відпустка. От тоді й побуде удома. А наразі він потрібний на фронті. На слова рідних, що хвилювалися за нього, віджартовувався: «Не переживайте! Все буде добре, де Макій, там завжди спокій». «Ще тато просив маму, аби вона, коли він приїде, наварила холодцю, бо дуже любив цю страву», — продовжує син бійця. Та прийти у відпустку йому не судилося… 8 січня 2026 року захисник раптово помер у Херсоні. Вочевидь, виснажений війною та важкими контузіями організм не витримав. Напередодні чоловік, наче щось відчуваючи, ще встиг поговорити з багатьма родичами.
Поховали Героя у рідному селі.
Світла пам’ять і вічна шана Миколі Ціпуху — мужньому воїну, люблячому батькові, відданому синові України.