ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ПЕТРО БОГАТЧУК
- Перегляди: 1235
Людина зі світлою душею(згадуємо 44-річного бійця Петра Богатчука з Липівки, який понад два роки вважався зниклим безвісти)
Петро народився 25 листопада 1978 року в багатодітній родині. Мати працювала у ланці та на фермі, батько був різноробочим у колгоспі. Роман — наймолодший з-поміж шести дітей. У хлопця було дві сестри: Галина та Орися і троє братів: Володимир, Роман та Іван. «Братик був мені, як дитина. Я його доглядала, бо мама дуже швидко після його народження пішла працювати, — згадує сестра Героя Галина Осташ. — У нас різниця майже 14 років.
У дитинстві, коли Петрика не було з ким залишити, я його з собою до школи брала. Він сидів дуже тихенько на останній парті та малював. Він мене мамою називав. Казав так, аж до того часу, поки зі строкової армійської служби не повернувся». З дитинства хлопець любив ходити у ліс, знав всі стежки, дерева, цілющі рослини, любив рибалити та домашніх тварин. Одного разу, за словами сестри, коли вона пішла доїти корову, наймолодший брат був біля неї. І раптом…дитини не стало. Усі з ніг збилися, шукаючи хлопчика. Знайшли його…в жолобі, Петро заснув біля новонароджених кошенят, за якими він спостерігав.
У школі хлопець навчався посередньо, любив фізкультуру та допризовну юнацьку підготовку. Петро залюбки допомагав батькам: пас худобу, працював на городі, готував їжу, умів спекти і зварити краще за будь-яку вправну господиню. Після закінчення школи юнак пішов служити у війську. Строкову службу відбув у прикордонних військах. Служив у Львові та закарпатському Чопі. Повернувшись додому, чоловік встиг попрацювати в колгоспі, їздив на сезонні роботи на Схід України. Згодом із братами зайнявся забоєм свиней. Родинне життя у Петра не склалося. Щоправда він став добрим хресним батьком племіннику Любомиру — сину сестри Галини. Він виховував хлопчика від дворічного віку, бо його матері довелося їхати за кордон на заробітки. Петро навчив племінника рибалити та господарювати у хаті й на городі. Також чоловікові довелося протягом чотирьох років доглядати важкохвору маму. «Брат був людиною зі світлою душею: добросердим, тихим, скромним, привітним, ні з ким не сварився та не вступав у жодні суперечки, завжди був готовий допомогти чим міг, коли його про це попросять», — розповідає пані Галина.
Захищати Україну в час повномасштабного вторгнення Петро Богатчук пішов у лютому 2023-го. Попередньо його двічі повертали, бо бажаючих йти воювати було багато. Спочатку чоловік був у Делятині, далі на Львівщині. Згодом став стрільцем 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини А4809. «Брат воював в районі Бахмута та Костянтинівки Донецької області, — каже Галина Осташ. — Ми з сестрою Орисею зазвичай самі йому телефонували. Петро нічого про війну не розповідав, казав лише, що у нього все добре, і ми переможемо». …Не стало бійця 16 травня 2023 року. Востаннє сестра Галина говорила з Петром 9 травня. Чоловік пояснював, що виходить на позицію та попередив, що із ним кілька днів не буде зв’язку. Галина чекала, що брат повернеться і зателефонує до 13 травня. Проте зв’язатися з Петром було неможливо. Згодом рідним повідомили, що воїн вважається безвісти зниклим. А побратими розповіли, що, на превеликий жаль, бійця немає в живих. Чоловік загинув на околиці Бахмута від кулі ворожого снайпера приватної військової компанії «Вагнер». Тіло воїна вдалося повернути на вічний спочинок до рідної Липівки аж у листопаді 2025-го. Посмертно нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину».
