Статті

Дифтерія: знати, щоб запобігти

Історичні відомості:

• Згадки про захворювання, що нагадує дифтерію, зустрічають ще в працях Гіппократа в V—IV столітті до нашої ери.

• Збудника дифтерії вперше виявив у 1883 році німецький бактеріолог Едвін Клебс. 1884 року німецький бактеріолог Фрідріх Леффлер виділив чисту культуру збудника.

 

• У 1894 році творець імунології, німецький бактеріолог Еміль Берінг запропонував для лікування хворих антитоксичну протидифтерійну сироватку (ПДС).

• У 1923 році французький ветеринар і біолог Гастон Рамон одержав дифтерійний анатоксин,який стали застосовувати для планової вакцинації проти дифтерії.

Актуальність

Завдяки імунізації, що проводилася з 1930-х років, вже до середини 1970-х років у багатьох країнах практично було ліквідовано дифтерію, як масову епідемічну хворобу. Вона реєструвалася у вигляді поодиноких випадків.

Але з кінця 1980-х років спалахнула епідемія дифтерії в республіках колишнього СРСР. Причиною був вкрай низький рівень вакцинації дітей та ревакцинації дорослих. Серед захворілих доросле населення переважало над дитячим. Зокрема в Ураїні у 1991-1998 роках захворіли 20 тисяч людей, 696 пацієнтів померли.
І це свідчило про те, що керовані інфекції залишаються підконтрольними лише за дотримання методів імунопрофілактики, а порушення цього негайно призводить до активації епідеміологічного процесу.

Отже, дифтерія - гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання збудника. Факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки).

Захворювання викликає бактерія з роду коринебактерій, яка виробляє екзотоксин. Саме він є основним фактором патогенності збудника. Екзотоксину характерна виражена тропність (здатність вражати певні органи) до слизових оболонок, міокарду, нервової системи, трохи менша — до нирок.

Дифтерійний екзотоксин є одним з найсильніших токсинів у природі, поступається лише ботулінічному і правцевому токсинам.

Збудник дифтерії стійкий у навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту, в трупах зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип'ятінні й протягом 2—3 хвилин під дією звичайних дезінфікуючих засобів.

Інкубаційний період захворювання становить від 3 до 10 днів.

Джерело інфекції – хвора людина або носій збудника, які виділяють токсигенні штами збудника.

Симптоми хвороби:

• біль у горлі; підвищена температура; наліт на мигдаликах сірого кольору; осиплість голосу; ускладнене дихання та ковтання; набряк слизової оболонки носоглотки; збільшення лімфатичних вузлів.

Специфічним симптомом є поява плівок сірого кольору. Токсин, який виділяє бактерія, руйнує здорові тканини. Протягом кількох днів мертва тканина утворює товсте сіре покриття, найчастіше в горлі. Але плівки можуть покривати і інші ділянки тіла: ніс, око, піхву і шкіру. Можуть вистилати трахею, серце (що призводить до такого ускладнення хвороби як дифтерійний міокардит). Дифтерія може призвести до смерті.

Ускладнення дифтерії:

• Блокування дихальних шляхів, через закупорку плівками

• Пошкодження серцевого м’яза (міокардит)

• Ушкодження нервів (поліневропатія)

• Втрата здатності рухатися (параліч)

• Дихальна недостатність або запалення легень (пневмонія)

• Ураження нирок

Єдиний спосіб профілактики – це вакцинація.

І щеплюватись потрібно не тільки дітям, а й дорослим! Вакцинація дітей та дорослих проти дифтерії та правця входить до Національного календаря профілактичних щеплень та забезпечується державою безоплатно для пацієнта.

Для профілактики дифтерії використовують комплексну вакцину. Тобто захистить вона не тільки від дифтерії, а і від кашлюку та правця (АаКДП, АКДП) – дітей до 6р.11міс. 29 днів, або ж дифтерії і правця (АДП, АДП-М) – дітей старше 7 років і дорослих.

Дітям роблять щеплення вакциною АКДП у 2, 4 та 6 місяців. У 18 місяців проводиться ревакцинація, згодом ревакцинацію проводять у 6 років вакциною АДП, наступну у 16 років — АДП-М.

Дорослі ж повинні отримувати щеплення кожні 10 років. Тобто якщо востаннє ви робили щеплення у 16, то першу ревакцинацію слід зробити в 26 років, другу - у 36 і так далі.

Важливо своєчасно діагностувати хворобу, адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. Якщо ви помітили в себе або рідних вказані симптоми, не легковажте і не списуйте все на звичайну застуду, а негайно зверніться до лікаря. Пацієнтів із симптомами дифтерії слід лікувати в інфекційному стаціонарі. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС).

 

Лікар-епідеміолог відділу епіднагляду та профілактики інфекційних хвороб
Богородчанського відділу Івано-Франківського районного відділу
ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ»

Глушко Надія