Статті
ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: НАЗАРІЙ ВАСИЛЮК
- Перегляди: 4804
Горджуся, що пішов захищати Україну
(Слово пошани про 30-річного воїна Назарія Василюка із села Нові Кривотули)
Назарій народився 9 липня 1991 року в добрій християнській родині Валерія та Ірини Василюків. Із хлопчиком зростала молодша на чотири роки сестра Валерія. «У дитинстві Назарій любив малювати та ліпити з пластиліну. Пригадую, у нас була велика дитяча енциклопедія з яскравими малюнками. Син уважно роздивлявся їх та згодом ліпив з пластиліну різних звірів»,-розповідає Ірина Василюк, мати Героя.У школі Назар навчався посередньо, любив малювання, фізкультуру та музику. Хлопець мав гарний голос (тенор). Це йому передалося від батьків, які співали в церковному хорі. Також Назарій самотужки навчився грати на гітарі і був учасником новокривотульського гурту «Козаки». Хлопець ріс у патріотичній родині. Уважно та з захопленням він із сестрою слухали, як в саду їхнього дідуся, батькового батька, колись стояли упівці. Дідусеві нашого Героя було тоді лише 13. Про це та ще багато історій з минулого дідусь розповів онукам та наставляв, аби вони були гідні своїх предків й односельців, які віддавали життя за Україну.
«Брат був веселий і щирий, мав багато друзів і як лише дізнавався щось нове, поспішав поділитися зі мною та з батьками,-додає сестра Валерія.—Одного разу його вчителька біології розповідала про користь гарбуза та розповіла як варити гарбузову кашу. Назарій прибіг додому й почав готувати та всіх частувати, бо хотів, аби ми були сильними і здоровими». Любив Назарій і домашніх тварин. За словами матері, коли хлопець був у 8 класі, знайшов змученого безпритульного собаку ротвейлера. Вочевидь, хтось викинув чи вигнав чотирилапого, і він, худий та нещасний, ходив дорогою. Ця порода вважається небезпечною, та Назарій не побоявся і привів тварину додому. Знайду назвали Тайсоном. Із вдячності за врятоване життя та отриманий дім ротвейлер став для хлопця на довгі роки вірним другом.
Після закінчення школи Назарій вступив до Івано-Франківського будівельного ліцею, навчався за спеціальністю «Виконавець художньо-оформлюваних робіт», вчився добре, брав участь у художній самодіяльності, зокрема розповідав зі сцени гуморески. Після закінчення ліцею хлопець працював на будовах в Україні. Згодом поїхав до Англії, де трудився його батько. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Назарій Василюк був удома, а його батьки за кордоном. «Для нас, як і для всіх українців, це було щось старшне, ми щодня більше 10 раз телефонували синові, переживали,- каже мама бійця. До речі, в будинку Василюків від початку великої війни жили люди з Харкова та Києва, які змушені були поїхати з небезпечних територій.
8 березня 2022-го Назарій сам пішов у військкомат, аби зголоситися до війська. 10 березня він отримав повістку. Батькам про своє рішення йти служити чоловік нічого не сказав. А коли повідомив, то мама писала йому: «Сину, тебе ж ніхто не кликав, навіщо ти пішов». А він відповів: «Мамусю, я горджуся, що пішов воювати, моліться за мене та за наших хлопців». На навчаннях Назарій Василюк був у Старичах на Львівщині, де у березні 2022-го вороги вдарили ракетами. Після трагедії Назарія та ще 24 майбутніх воїнів відправили на Донеччину, на другу лінію. У той час захисник обороняв ремонтний батальйон. Далі чоловік служив на Харківщині, став солдатом 21 роти 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Батьки разом зі знайомими та друзями зібрали і вислали Назарію та його побратимам обмундирування, берці, їжу. «Брат був переконаний, що війна швидко закінчиться. Коли телефонував, завжди мене підбадьорював, хоча це я мала би так робити»,- мовить пані Валерія.
Востаннє рідні розмовляли з воїном в день його загибелі. Василюки згадують, що Назарій тоді був на позиції, під щільним вогнем. Якраз у мить короткого затишшя боєць встиг зателефонувати рідним та сказати, що він всіх дуже любить і любить Україну. Так він з усіма попрощався. «Після цих його слів почалася метушня, і зв'язок пропав»,- з сумом продовжує сестра Героя. Не стало воїна в бою у селі Бражківка Ізюмського району на Харківщині. Понад рік він вважався безвісти зниклим. Та рідні знали, що він загинув.
«Коли від Назарія два дні поспіль не було жодної вістки, я почала телефонувати до хлопців. Попередньо, коли я збирала передачу, син дав мені номери телефонів п’ятьох побратимів. Зробив це тому, що не знав, де сам буде в момент, коли волонтери привезуть передачу»,-пояснює мати захисника. У той чорний день жінка зв’язалася з його побратимом, який вийшов з оточення. Та він нічого не сказав неньці Героя. Далі пані Ірина телефонувала ще кільком хлопцям і врешті командир батальйону, який був із її сином на позиції, сказав страшну новину.
…Поховали Героя 6 травня 2023-го у рідному селі Нові Кривотули. Зараз його племінниця і похресниця Анастасія, як і її хресний та дядько-Герой, добре малює й навчається грати на гітарі. «Він дуже її любив, навчав віршів, водив у дитсадок, ходив на річку, а коли я поїхала у Польщу, то доглядав Няшку. Саме так ласкаво брат називав мою доньку. Для неї смерть хресного—неймовірна втрата, як і для всіх нас»,-говорить сестра Валерія. Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину». На честь бійця на фасадах будинку культури рідного села та Івано-Франківського будівельного ліцею, де він навчався, відкрили меморіальні дошки.